Син мій уже дорослий чоловік має власну сім’ю, зовсім недавно вони з невісткою народили сина. Я дуже люблю й сина, й онука, але невістка… Я й досі не можу знайти з нею спільну мову, усі мої поради та зауваження вона просто ігнорує, а іноді й скандал може влаштувати. І син не хоче мене підтримати, поговорити з невісткою, щоб вона хоч спілкувалася зі мною нормально.
Вийшла я заміж рано, а от народила сина пізно, чоловік майже відразу покинув нас – і раз і назавжди зник з нашого життя. Тому сина я виховувала сама. І в мене виріс прекрасний хлопчик. Він сам вступив до університету, сам знайшов гарну роботу, купив собі квартиру. А потім й одружився. Таня – гарна дівчина, розумна, вихована, освічена, тому я була не проти їхнього одруження. Та після весілля з’ясувалося, що господиня з Тані ніяка, і приймати мою допомогу та поради вона категорично відмовляється.
Я давно вже стала помічати, що невістка не дуже переймається домашнім господарством. Та після народження дитини вона начебто взагалі забула, що в неї є чоловік, про якого також турбуватися треба. Вона й раніше не могла гарно прибратися у квартирі сама, речей у шафі не складала, навіть білизну не прасувала, а тепер мій син став схожим на бeзхатька.
Невістка зовсім не слідкує за чоловіком! Мій син ходить у м’ятих речах та дірявих шкарпетках! При цьому мої зауваження вона ігнорує! І я не прискіпуюся до невістки, так усе є насправді. Уже декілька разів я помічала, що син приходить до мене в дірявих шкарпетках. Тільки я звикла його бачити в невипрасуваних сорочках, як невістка й це прогляділа.
Звичайно, помітивши такий неохайний зовнішній вигляд сина вдруге чи втретє, я вирішила зателефонувати невістці та поговорити з нею. Я почала розмову в дружньому ключі, оскільки зовсім не хотіла сваритися. Спитала, як вона, як себе почуває, як онучок, чи все встигає. А потім плавно підійшла до того, що мене цікавило.
Я розповіла невістці, що сьогодні на обід до мене знову забігав син, і що я помітила, що він ходить в дірявих шкарпетках. Я їй повідомила, що це відбулося не вперше, сказала, що тепер вона повинна про нього турбуватися й слідкувати, щоб її чоловік завжди виглядав охайно. При цьому я говорила спокійно, намагалася, щоб мій тон звучав приязно.
Та невістка відразу почала наїжджати на мене! Сказала, що якщо я так хочу, то можу сама купити своєму синочку нові шкарпетки, і що вона не проти, щоб я йому й сорочки прасувала. Невістка так обурилася, що підвищила тон. Вона говорила, що мої повчання їй уже обридли, що мій син – дорослий чоловік, що вони партнери, і вона йому не мама, щоб його доглядати.
Може, я в чомусь і не права, та невже невістка не розуміє, що чоловіки не можуть самі піклуватися про свій зовнішній вигляд, та й дружина ж вона його, чому б не турбуватися про людину, яку ти кохаєш. Теж не так складно: зараз і пральні машинки є, і праски гарні, і можливість купувати ті шкарпетки, а не латати. Тож хіба ж це неможливо? Чи їй так тяжко? Я ж усе встигала, і навіть чоловіка під боком не мала.
Я не знаю, чи слід втручатися в подружнє життя дітей? Може, варто ще раз поговорити з сином чи невісткою, чи просто терпіти її нехазяйновитість та байдужість до мого сина?
