У нас з чоловіком два сини. Ми завжди старалися дбати про дітей так, щоб вони нічого не потребували. Коли я сиділа в декреті, Степану доводилося вночі розвантажувати вагони, щоб мати зайву копійку на хліб. Та хіба та копійка може бути зайвою.
Стало легше, коли і я вийшла з декрету. Добре, що різниця між хлопцями невелика, лише два роки. Чоловік часто жартує, що ми відстрілялися одним махом. Кому як, це ж не він сидів з малими вдома, коли в старшого були вікові кризи, а в молодшого лізли зуби. Та то вже в минулому.
Сьогодні обидва сини уже одружені й живуть власним життям. Оскільки ми зі Стьопою не з пліток знаємо, як важко молодому подружжю, коли немає власного кутка, то ще до весілля хлопців знали, що допоможемо дітям купити квартири. Для старшого, гроші почали відкладати ще коли Кирило був маленький. От до 26 років сума вийшла цілком гідна. Вийшло придбати двокімнатну, тож на весілля подарували ключі від квартири.
Молодший надумав одружуватися через три роки після старшого. Скажу чесно у нас тоді ні копійки не було й Тимофій про це знав, тому від святкування відмовлявся. Та як це може бути, якщо ми старшому все робили, а цей чим гірший. Влізли в борги, взяли кредит, але весілля для Тимофія все одно відгуляли.
Перші два роки син з невісткою жили біля нас. Жити на купі важко, тому, порадившись з чоловіком, ми забрали його стареньку мати до себе, а дітей відправили на квартиру свекрухи. Допомогли зробити там ремонт й сказали, щоб жили собі окремо. Виходить, що свого слова ми дотримали й сини не знали біди орендованого помешкання.
Не хочу здаватися якоюсь зарозумілою, але після таких подарунків думала, що невістки матимуть хоч якусь вдячність. Мені багато не треба, щоб поважали й розуміли. Та, схоже, все одно чимось недогодила. Анжела й Вероніка подружилися й часто перемивали мені кісточки за чашечкою кави.
Нехай говорять, я від того не схудну, але було дещо, що мене неабияк ображало. Жодна із сімей синів не бідувала, можна сказати жили на широку ногу, а коли справа доходила до подарунків на якісь свята, то ми з батьком отримували якийсь непотріб. Для мене – статуетка чи набір чашок, а для батька – якийсь одеколон. От і все. Це при тому, що ми продовжували допомагати дітям й дарували їм хороші дорогі подарунки. Невісток я жодного разу увагою не обділила й завжди старалася догодити.
Я розумію, що сини тут ні до чого. Думаю, що вони навіть не знали, що запаковано в подарункових коробках. Невісточки постаралися! Ну нічого, вирішила відплатити тією ж монетою. На день матері подарувала їм обом корисний подарунок – тазик. Обидві гидливо скривилися, старша знахабніла:
-Це що таке?
-Тазик – пояснила я очевидне. – Щоб ви мали в чому мені кісточки перемивати.
Сини незрозуміло переглянулися й запитали, що відбувається. Я при невістках розповіла про те, які подарунки ми отримуємо протягом останніх років. Як я й думала, вони навіть не знали, що дружини так економили на батьках. Не знаю, що відбувалося в них вдома, але на наступне свято я отримала хороший кухонний комбайн, а батько набір ключів. Невістки дивляться на мене, як на найлютішого ворога, а мені байдуже. Це їм повинно бути соромно, а не мені.
Ситуація не з приємних, а що мені було робити. Чи думаєте, що я вчинила неправильно й краще було мовчати, продовжуючи терпіти своєрідні насмішки невісток? Цікаво дізнатися, а що ви отримуєте у подарунки від своїх дітей та чи взагалі звертаєте на це увагу?
