Оксана ходила туди-сюди по хаті, не знаходивши собі місця. Вже кілька днів поспіль Тарас повертався додому пізно. А вчора взагалі під ранок зайшов. Докоряла йому, що міг би попередити, подзвонити, щоб не хвилювалася. Посварились. І ось знову чекає, міряє кроками кімнату, дивиться на годинник.
«Кохання в нього. Та міг би й подзвонити. Рано чи пізно одружується. Треба звикати. Ще невідомо, яка дружина дістанеться, клопотів додасться. Ой, краще про це не думати. Він, звісно, дорослий, але серце все одно болить». Оксана ніяк не могла перестати накручувати себе.
Раніше сміялася з таких матерів, що надто опікують своїх дорослих синів, а тепер сама стала не кращою за них. Усіх дівчат, з якими зустрічався син, якщо знайомив, вважала недостойними його. І, як усі матері, думала, що син мав би з нею порадитися в такій важливій справі, як вибір нареченої. Адже вона краще знає, що йому потрібно. Думки лізли та лізли в голову, й кінця їм не було. Швидше б уже син повернувся.
У дверях клацнув замок, і Оксана здригнулася, хоч чекала й прислухалася. «Нарешті!» Кинулася в передпокій, але на півдорозі зупинилася, пішла на кухню й сіла за стіл, склавши руки.
— Мам, чого не спиш? — Тарас зупинився в дверях.
— Ти ж знаєш, що я переживаю. Міг би й подзвонити, — з докором сказала вона.
— Мам, я дорослий і не збираюся звітувати за кожен свій крок перед тобою.
— А де ти був? — Оксана дивилася викликаюче.
— У Мар’яни. — Голос Тараса став ніжним і на тон нижче.
— У тебе чергова дівчина, і гадаю, не остання. А мати в тебе одна. — Оксана не могла сховати ревнощів.
— Чому чергова? Вона єдина, як і ти, мамо. — Тарас підійшов, нахилився й поцілував Оксану в щоку. — І не треба про неї погано говорити. Посваримось, сама ж потім шкодуватимеш. До того ж, як би я вибрав собі наречену, якби не знайомився з дівчатами? Сама ж казала, що не можна одружуватися на першій зустрічній. Казала?
— Казала, — погодилася Оксана. — Як я розумію, ти вже вибрав наречену?
Тарас присіТарас присів навпочіпки біля Оксани, заглянув їй у вічі, і вона відчула, як серце наповнюється теплотою — він був такий схожий на батька, що їй раптом стало ясно: головне не вік чи минуле, а те, що син щасливий.
