Неспокійна
Оксана змалку мріяла стати лікарем. Жила з батьками в невеликому селі, до школи бігала за три кілометри у сусіднє село. Там була і школа, і лікарня, і пошта, і навіть три магазини.
Школа була новою та просторою, дівчинка навчалася із задоволенням, все їй давалося легко, закінчувала пятий клас.
Оксанко, вставай, що це ти вилежуєшся? гучно сказала мати, заходячи в хату з відром свіжого молока, щойно подоївши корову. У школу проспала, я ж тебе розбудила, коли йшла до хліва.
Ой, мамо, точно! схопилася Оксана, за дві хвилини вмилася, одяглася, схопила портфель і вилетіла з хати без сніданку. Тетяна встигла лише завернути пару млинців і сунути їй у руки.
Бігти до школи три кілометри це не жарти. Вона бігла, рахуючи телеграфні стовпи, бігла сама, усі діти вже пішли. Втомившись, сповільнювала крок, а потім знову прискорювалася.
Спізнюся, мабуть, хвилювалася вона.
У школу влетіла разом з дзвінком, швидко піднялася на другий поверх і зайшла до класу. Щойно сіла, як увійшла Наталія Петрівна вчителька української мови та літератури.
Оксанко, ти що, ніби за тобою хтось женеться, запитала Іринка, сусідка по парті. Проспала чи що? З тобою такого не буває.
Так, проспала, прошепотіла вона однокласниці, і урок почався.
У той день у школі все було як завжди. Оксана відучилася, нарешті закінчилися уроки, і вона пішла додому разом з дівчатками. Потім їх наздогнали хлопці, штовхалися, жартували, і так весело дійшли до села.
Відчинивши хату ключем, який ховали під ґанком, роззулася біля порога і ввійшла у вітальню. Зазвичай у цей час вдома нікого не було батько на роботі, мати теж, вона працювала поштаркою. Лише хотіла зайти у свою кімнату, як почула з маленької кімнатки різкий кашель. Вона навіть остолбеніла.
Хто це? промайнуло в голові. Домовик, чи що? Мама ж розказувала про них, а Оксана тільки сміялася, не вірила.
Закрила двері у свою кімнату, переодяглася, прислухаючись. Щойно вийшла, знову почула кашель чоловічий, глухий.
Тато на роботі, він рано йде, хто б це міг бути? Заглянути боялася, прохід зашторений, іздалека не розгледіш.
Вона якось поїла і вибігла з хати, сподіваючись зустріти матір. Озирнувшись вулицею, не побачила її й сіла на лавку. Повз ішов Миколка, сусідський хлопчина, сьомокласник, з яким іноді ходили до школи.
Миколо! покликала вона й помахала рукою. Зайди!
Чого тобі? спитав він.
У нас хтось кашляє вдома, боюся. Батьків нема.
Як то кашляє? Хто?
От так. Не знаю. Коли йшла до школи, нікого не було, а тепер кашляє. Давай разом зайдемо?
Давай, погодився Миколка.
Увійшли, прислухалися тихо. Оксана показала на завісу. Миколка підійшов і відсунув її. На ліжку лежав дуже худий чоловік шкіра та кістки.
Добрий день, а ви хто? спитала Оксана з-за спини Миколи.
Добрий день, прохрипів він. Я Ігор, твій дядько.
Оксана не знала жодного Ігора. Вони закрили завісу і вийшли.
Ну ось, дядько твій, а ти налякалася. Гаразд, я пішов.
Оксана ледве дочекалася матір, розпитала про дядька.
Це твій дядько Ігор, мій молодший брат. Довго сидів у вязниці, тепер вийшов і прийшов до нас, зовсім хворий. Ти його не памятаєш, була ще малою.
Прийшов ледве живий, а твій батько каже: «Нехай живе поки у нас, оговтається, може, травами його виходимо». Але я не знаю, навряд чи він виживе.
Ігор, молодший брат Тетяни, зростав бешкетником. Майже у шістнадцять років з такими самими парубками заліз у крамницю у селі, куди бігали до школи. Грошей у касі не було, але винесли цукерки, печиво, цигарки й вино. Сховали в лісі в покинутій хатчині й навіть напилися. Їх швидко вирахували, і Ігоря засудили на три роки відбував у дитячій колонії, а потім йому виповнилося вісімнадцять, і його перевели до дорослої. Там він ще щось наробив, потім ще. І ось повернувся у двадцять пять років ледве живий.
Оксана довго не могла заснути, чула, як дядько кашляє. Згадала, що в селі, де стояла школа, жила баба Ганна, яку всі називали знахаркою. Вона лікувала травами від усіх хвороб.
Треба після школи до неї зайти, думала Оксана.
Після школи вона прийшла до баби Ганни.
Добрий день, бабусю, потрібно врятувати мого дядька, він дуже хворий, може навіть померти.
Стара посадила її за стіл, налила чаю, підсунула тарілку з пиріжками.
Ну, серденько, розказуй, що там у тебе, Оксана все детально розповіла.
Баба Ганна висБаба Ганна, вислухавши, підвелася, дістала з полиці мішечки з травами й накреслила на папері, як їх заварювати.
