Я була щасливою мамою та коханою дружиною, поки у нашу родину не прийшло горе. Одного осіннього вечора почалася сильна злива. Дмитрик уже повернувся зі школи, у чоловіка був вихідний, а я готувала вечерю. Наша старша донька була на танцях й попросила забрати її. Чоловік швиденько зібрався, поцілував мене на прощання (він так робив кожного разу, коли йшов з дому) та пішов до автомобіля. Тоді я бачила його живим востаннє. Додому вони не повернулися, потрапили в аварію. Обоє загинули на місці.
Я не можу передати словами, яке це горе. Невимовний біль від втрати не давала мені спокійно дихати та жити. Лише заради сина та його майбутнього я знаходила в собі сили прокидатися вранці та продовжувати своє існування.
Ще коли Дмитро був малим я прийняла рішення більше не виходити заміж. Я мала прекрасну родину про яку пам’ятатиму до кінця своїх днів, а більше мені нічого не потрібно. Єдине чого я хотіла, щоб син був щасливим.
Час швидко збіг, Дмитро виріс. Влаштувався на роботу не переїхав жити окремо на нашу другу квартиру. Я залишилася самотньою, але піклуватися про свою дитину не перестала. У мене були запасні ключі від квартири, тому я часто приїжджала поки Дмитро був на роботі. Готувала їсти, прибирала, складала речі.
Одного разу син попросив більше не допомагати йому з хатніми справами. Я спершу не зрозуміла в чому справа. Всю ніч не спала, думала як же він без мене справлятиметься. Мені навіть на думку не спало, що він має дівчину.
На вихідні Дмитро зателефонував та попередив, що приїде в гості, але не один. Привезе свою обраницю на знайомство. Я була невимовно рада за свою дитину. Його дівчина мені сподобалася. Вона була схожа на мене в молодості. Приємна, добра, гарна господиня та прекрасна невістка. Вона дійсно любила мого сина й це найголовніше.
