Одного вечора до мене телефонувала внучка, але наша звична розмова не продовжилась, тому що вона повідомила, що хоче до мене переїхати.
Софійка завжди була хорошою, вихованою та розумною дівчинкою. Вона усвідомлювала, що у житті нічого так просто не дається, тому докладала чималих зусиль, щоб вступити у хороший університет. До того ж виглядала вона завжди прекрасно.
Живе вона у багатодітній родині, де всім мало місця і кожен хоче отримати трохи більше любові та турботи, а мама не встигає їм це все дати. Про Софійку я взагалі мовчу, вона там за другу маму, адже найстарша, то й несе на собі половину обов’язків мами. Як ви розумієте, то поєднувати роль мами, гарної дівчини та розумної учениці – нелегко, тому й дівчина через це страждає.
Коли дівчина намагалась пояснити мамі, що не встигає все робити й хоче зменшити коло своїх обов’язків, то та її повідомила, що якщо вона далі продовжить перечити матері, то потрапить у дитячий будинок. Тому вона й виконує все, що потрібно, навіть, якщо залишиться без сну, але схоже сьогодні вона таки не витримала…
– Бабцю, прошу тебе, приїдь і забери мене, я більше не можу так! – повідомила мені внучка, плачучи у слухавку, я знала, що відбувається, тому відразу відправилась до свого сусіда з машиною, щоб він допоміг мені врятувати внучку з біди.
Я знала, що вони її сильно навантажують, але попри це, вона ніколи не плакала та не скаржилась мені, напевно, не хотіла так робити маму нелюдом, але сьогодні все пішло не так.
Сьогодні була субота, а я постукала у двері мого сусіда, Степана Петровича, об 11 вечора, тому була не здивована, що вийшов він сонним та у піжамі. Я хвилин 10 пояснювала йому ситуацію і тоді він пішов швидко збиратися, щоб ми якнайшвидше вирушили до моєї невістки.
По дорозі ми довго розмовляли про те, що я знала, як невістка чинила з Софійкою та чому і він все більше був налаштований забрати мою внучку з собою.
Коли ми приїхали, то вдома нікого не було, окрім дітей, батьки, напевно, вийшли сьогодні у нічну зміну. Софійка нам махнула. Мов незабаром вийде, бо якраз дочитувала казку двом молодшим дітям, що уважно її слухали.
– Пройдім на кухню, щоб ніхто з дітей не прокинувся! – промовила внучка, підійшовши до нас.
Ми спустилися на кухню, а по дорозі я познайомила її з моїм сусідом та нашим рятівником.
– Це повторилось знову – сказала дівчина.
– Тільки не кажи, що вона знову вагітна! – здивовано крикнула я, бо не могла повірити, що з такою кучею дітей, жінка хотіла їх ще.
– Так, знову, і вона сказала мені, що я повинна буду за ним доглядати – повідомила дівчина з очима повними сліз.
Я потягнула дівчинку до себе й обіймала її, доки вона не припинила плакати. Мені було її щиро шкода, бо з самого дитинства замість того, щоб гратися з іншими дітьми, вона стала відповідальною за своїх менших братів і сестер.
І тепер її життя знову мусить обірватися, бо догляд за ще одною дитиною, точно підкосить її здачу екзаменів для вступу, а може та мати взагалі не захоче, щоб вона вступала? Бо хто ж тоді за її дітьми дивитиметься?Ну хіба вона цього не розуміє? Чи у неї мозок котячий, що вона тільки й думає про те, як родити?
Я відразу прийняла рішення, що Софійка поїде зі мною, бо залишати її тут означало залишити її зі стражданнями та без майбутнього. Я б з задоволенням вже забрала дівчину й тихенько поїхала, та розуміла, що не можна дітей без догляду залишати, та і якщо Софійка так просто зникне, то вона почне бити тривогу. І головне, чому нам потрібно було чекати її маму, так це тому, що вона постійно ховала її паспорт, щоб дівчина навіть не думала піти з дому.
Ми лягли спати, а коли прокинулися, то мати Софійки уже була тут. Вона довго кричала та сварилася з нами. Бо не хотіла відпускати дочку, я, навіть, думала, що вона її паспорт порве, але все-таки, вона охолонула й ми змогли добитися свого.
Просто зараз Софійка сидить на кухні та готує нам сніданок, бо не може припинити тішитися, що нарешті втікла звідти й зможе почати жити нормальним життям підлітка!
Як ви вважаєте, чи правильно вчинила бабуся, забравши єдину помічницю невістки?
