Один чоловік стверджував, що він мій наречений після того, як я втратила память але реакція мого собаки розкрила правду.
Після нещасного випадку я прокинулася без памяті, а поруч стояв незнайомець, який казав, що ми заручені. Я його не памятала, але довіряла доки мій пес не почав поводитися так дивно, що все поставило під сумнів. Хто цей чоловік насправді?
Ніколи не думаєш, що щось погане станеться саме з тобою. Був звичайний вечір. Я їхала додому після зустрічі з подругою, слухала музику, співала й була щаслива.
Але в одну мить усе змінилося. З-за повороту на великій швидкості вилетіла інша машина й врізалася в мою. Останнє, що я памятаю удар.
Я прокинулася в лікарні. Лікарі сказали, що була у комі півтора тижні й що мені пощастило могло бути гірше. Але щастя я не відчувала.
Часткова амнезія. Я памятала рідних, близьких друзів, свого пса. Деякі спогади були на місці, але я не могла згадати, де працюю. Не памятала адресу, хоть знала, як виглядає мій будинок.
Але найголовніше я не памятала його. Чоловіка, який, за словами лікарів, не відходив від мене весь цей час.
Той, кого я побачила, коли отямилася. Той, хто назвався моїм нареченим. Богдан таке в нього імя. Я дивилася на нього й бачила лише незнайомця.
«Чому вона не памятає мене? Сімю, друзів памятає, а мене ні?» питав Богдан у лікаря.
«Так буває при частковій амнезії. Пацієнти втрачають лише частину спогадів», пояснив лікар.
«Ми разом вже півтора року. Ми заручені. Готували весілля. Що мені тепер робити?»
«Розкажіть їй про ваші стосунки, покажіть фото можливо, память повернеться».
«Можливо? А якщо не повернеться?»
«Вона вже закохувалася в вас колись може, іще раз закохається», сказав лікар і вийшов.
Після цього Богдан приходив не з порожніми руками. Показував наші спільні фото, дарунки, розповідав, як ми познайомилися, де бували, як почали жити разом. Але
«Вибач, але я цього не памятаю», казала я.
«Нічого, ми разом подолаємо», втішав він, беручи мене за руку.
Моя мама не припиняла розпитувати, навіть коли я була в лікарні.
«Не можу повірити, що ти мені нічого не казала про Богдана!»
«Мамо, я нічого не памятаю. Що тобі відповісти?»
«Він каже, що ти хотіла розповісти після його пропозиції, але сталося ДТП. Не знаю, чи вірю. Ти завжди була такою скритною».
Так минуло кілька днів: історії від Богдана, нарікання мами Доки лікарі нарешті не виписали мене.
Богдан забрав мене з лікарні, і ми поїхали додому.
Я не могла дочекатися зустрічі з Боні моїм песиком. Скучила за цим маленьким енергетичним кульком так, що й не поясниш.
Коли ми підїхали, вже чула, як Боні скавчить за дверима мабуть, так само радий мене бачити.
Але щойно Богдан відчинив двері, пес кинувся на нього гавкав і намагався вкусити.
Боні джек-рассел, невеличкий песик, і ніколи так не поводився з тими, кого знав.
«Забери його! Заспокой!» кричав Богдан, відштовхуючи собаку.
«Боні! До мене!» гукнула я, але пес не слухався. «До мене!» вже твердіше.
Боні підбіг, махаючи хвостом, але не переставав гарчати на Богдана. «Тихо, годі», сказала я, взявши його на руки.
Він замовк, але ненадовго. Щойно я наблизилася до Богдана знову скавчання, спроби вирватися.
«Закрий його у дворі», сказав Богдан.
«Навіщо?»
«Бо він мене зїсть!» відповів він, ніби це було очевидно.
«Не розумію. Ти казав, що ми живемо разом. Чому він так реагує?»
«Не знаю, він мене ніколи не любив. Поки ти була в лікарні, я був з тобою, а за ним доглядала твоя мама. Можливо, забув мене».
Я нахмурилася, але мовчала. Взяла Боні у двір і годинами з ним гралася. Скучила за ним страшенно, і він за мною теж. Але пояснення Богдана були дивними.
Я була у лікарні але Боні мене не забув. Я зайшла в будинок і він знову гавкав без зупинки. Аж голова почала боліти.
«Це дуже дивно», сказала я.
«Що саме?»
«Поведінка Боні. Він ніколи так не робив».
«Ну, це ж собака. Їхню логіку не завжди зрозумієш», відповів Богдан.
«Де мій телефон?» раптом згадала я.
«Розбився під час аварії. Куплю новий завтра».
«Добре, бо хочу зустрітися з Олесею», сказала я.
«Не думаю, що це гарна ідея», відповів він.
«Чому?»
«Лікар сказав, що тобі треба відпочивати».
«Він такого не казав. Я що, тепер із друзями зустрічатися не можу?»
«Краще почекай», наполіг Богдан.
Мені все більше це не подобалося. Я не памятала Богдана, Боні поводився з ним як з ворогом, а тепер ще й друзі під забороною.
«Я спатиму в іншій кім
