**Щоденник**
Ніколи не думаєш, що з тобою трапиться щось страшне. Це був звичайний вечір. Я їхала додому після зустрічі з подругою, слухала музику, підспівувала, почувала себе щасливою.
Але в одну мить усе змінилося. З-за повороту на великій швидкості вилетіла машина й врізалася в мою. Останнє, що я памятаю, удар.
Я прокинулася в лікарні. Лікарі сказали, що була у комі півтора тижні. Казали, мені пощастило після такої аварії могла залишитися інвалідом. Але я не відчувала себе щасливою.
У мене була часткова амнезія. Я памятала рідних, найближчих друзів, свого пса. Деякі спогади залишилися, але я забула, де працюю. Не могла пригадати адресу, хоть і памятала, як виглядає мій будинок.
Найголовніше я не памятала його. Чоловіка, який, за словами лікарів, не відходив від мене жодного дня, поки я була без свідомості.
Чоловіка, якого побачила, коли прокинулася. Чоловіка, котрий стверджував, що він мій наречений. Богдан так його звали. Я дивилася на нього й бачила лише незнайомця.
**«Чому вона не памятає мене? Родину памятає, друзів памятає, а мене ні?»** Богдан запитав у лікаря.
**«При частковій амнезії таке буває. Пацієнт втрачає лише частину спогадів»,** пояснив лікар.
**«Ми разом вже півтора роки. Заручені. Планували весілля. Що мені тепер робити?»** Богдан зітхнув.
**«Розповідайте їй про ваші стосунки, показуйте фото можливо, це допоможе повернути память»,** запропонував лікар.
**«А якщо не допоможе?»**
**«Вона вже закохувалася в вас колись може, іще раз закохається»,** сказав лікар і вийшов.
Після тієї розмови Богдан приходив не з порожніми руками. Показував наші спільні фото, подарунки, розповідав, як ми познайомилися, про наші побачення, про те, як почали жити разом. Але
**«Вибач, я нічого з цього не памятаю»,** казала я.
**«Нічого, ми разом подолаємо»,** він стискав мою руку.
Моя мама не припиняла розпитувати мене навіть у лікарні.
**«Не вірю, що ти мені нічого не розповіла про Богдана!»**
**«Мамо, я нічого не памятаю. Що тобі відповісти?»**
**«Богдан каже, ви збиралися повідомити мене після заручин, але сталося ДТП. Не знаю, чи вірю. Ти завжди була потайною»,** нарікала мама.
Так минуло кілька днів. Розповіді Богдана, скарги мами Аж поки лікар нарешті дозволив мені поїхати додому.
Богдан забрав мене з лікарні, і ми вирушили до мого точніше, нашого будинку.
Я не могла дочекатися зустрічі з Барсом, моїм псом. Скучила за цим енергійним комочком так, що й не пояснити.
Коли ми підїхали, вже почула його голосне гавкіття мабуть, він чекав на мене не менше, ніж я на нього.
Але щойно Богдан відчинив двері, Барс кинувся на нього, скавчачи й намагаючись вкусити.
Він був джек-рассел-терєром, невеликим псом, і ніколи так не поводився із знайомими людьми.
**«Забери його! Заспокой!»** Богдан відштовхував Барса.
**«Барс! До мене!»** я спробувала його відкликати. Але пес не слухався. **«До мене!»** я підвищила голос.
Барс підбіг, махаючи хвостом, але не припиняв гавкати на Богдана. **«Тихо, годі»,** я взяла його на руки.
Він замовк, але ненадовго. Як тільки я наблизилася до Богдана знову.
**«Закрий його у дворі»,** сказав Богдан.
**«Навіщо?»**
**«Бо він мене зїсть!»**
**«Я не розумію. Ти казав, ми живемо разом. Чому він так на тебе реагує?»**
**«Не знаю. Він мене ніколи не любив. Поки ти була в лікарні, я доглядав за тобою, а за ним твоя мама. Можливо, забув»,** пояснив Богдан.
Я нахмурилася, але нічого не сказала. Забрала Барса у двір і годину з ним гралася. Скучила за ним страшенно, і він за мною. Але пояснення Богдана не мало сенсу.
Я була у лікарні, але Барс мене не забув. Коли зайшла назад у будинок він знову почав гавкати. Безперервно. У мене навіть голів почав боліти.
**«Це дуже дивно»,** сказала я.
**«Що саме?»**
**«Поведінка Барса. Він ніколи так не робив».
**«Ну, це ж собака. Їхню логіку важко зрозуміти»,** відповів Богдан.
**«Де мій телефон?»** раптом згадала я. У лікарні про нього не думала, але тепер він був потрібен.
**«Розбився під час аварії. Завтра куплю новий»,** сказав Богдан.
**«Добре, бо я хочу зустрітися з Олесею»,** сказала я.
**«Не думаю, що це гарна ідея»,** Богдан нахмурився.
**«Чому?»**
**«Лікар сказав, тобі потрібен спокій».
**«Він такого не казав. Я навіть з подругою не можу побачитися?»**
**«Я б почекав»,** він відвернувся.
Ситуація почала мене бентежити все більше. Я не памятала Богда
