**Щасливе знайомство**
До Світлани Миколаївни на ювілей зібралися рідні та знайомі їй виповнилося шістдесят. Ще й не стара, але вже й не молода, а от «похилою» себе не називає занадто ж енергійна та ділова. Як і в молодості, у неї все в руках горить, багато що вміє, а про себе каже:
У мене ще пороху в порохівницях вистачить, навіть поділитися можу! і сміється.
У кафе зібралося багато гостей: чоловік, два сини з дружинами, родичі та колишні колеги. На роботу вона вже не повернеться на підприємстві, де пропрацювала роками головним бухгалтером, вже попрощалася:
Надовго не прощаюся, буду вас навідувати А от як це сидіти вдома на пенсії, навіть уявити не можу. Та всі до цього доходять, ось і я моя черга.
Колеги поважали Світлану Миколаївну доброї душі людина, завжди допоможе, порадить. Директор шкодував, що такий фахівець йде, але що поробиш. Колеги теж сумували:
Світлано Миколаївно, спокою вам не дамо, дзвонитимемо! Хто ж нам підкаже? жартували вони, проводжаючи начальницю.
Дзвоніть, дівчатка, я не проти
А тепер усі зібралися в кафе гарні, радісні, а ювілярка взагалі як квітка ніби помолодшала, а не навпаки. На Світлані сукня до підлоги кавового кольору, на шиї розкішні намиста з натурального каменю, навіть туфлі на невеликому каблуці. Для неї це важливо адже в останні роки вона й не памятає, коли вдягала каблуки, хоч і невисокі.
Мамо, яка ж ти в нас гарна та молода! хвалили сини, даруючи їй великі букети троянд.
Дякую, мої хороші обіймала їх по черзі.
Святкування вдалося на славу, усі залишилися задоволені. А чоловік Іван майже не зводив очей із дружини сьогодні вона була особливо гарна. З Іваном Світлана прожила щасливе й спокійне життя майже сорок років, піклувалися один про одного, виховали гідних синів, а тепер мають право пожити для себе.
Ванечку, кидай роботу, годі вже їздити, умовляла вона.
Добре, Світко, подумаю. Я теж не уявляю, як це сидіти вдома. У мене плани до сімдесяти працювати, тож подивимось, як здоровя дозволить, відповів він. Наше покоління трудяще, без роботи нам ніяк.
Ось тут я з тобою згодна Так нас виховали.
Наступного дня після ювілею Світлана прокинулася рано. У них у гостях обидва сини з дружинами, сестра з чоловіком та стара мати. Котедж Іван будував сам точніше, не сам, а його будівельники. Він і досі працює в управлінні. Розгорнувся на славу матеріали були під рукою, виписував дешевше, таки собі. А тепер радий, що збудував великий двоповерховий дім родичів багато, і всім знайдеться місце.
Світлана метушилася на просторий кухні. Гості поїдуть увечері, треба всіх нагодувати. Сини люблять її вишневий пиріг ось він уже в духовці.
Прокинуться, будуть пити чай з пирогом, а хто й каву. Люблю приймати гостей весело, а то вдвох з чоловіком у такому домі Ще мама, але її майже не помітно, рідко виходить у двір, хворіє.
Незабаром почула голос Івана:
Світко, і сьогодні не лежиш? Все-таки переступила шістдесятий рубіж! Треба себе берегти, сміявся він. Хотя кому я кажу додав, знаючи її непосидючий характер.
Якби вона могла лежати, коли в домі гості? Завжди прокидається рано, варить сніданок собі й чоловікові ситний і смачний. Адже Іван, сідаючи за стіл, завжди жартував:
Сніданок зїж сам, обідом поділись із другом, а вечерю
А вечерю? підхоплювала дружина.
Вечерю теж зїм сам! сміявся Іван, і обоє реготали.
Гості поступово прокидалися, збиралися на кухні веселощі тривали.
Гарно у вас тут, казала сестра господині, Ірина. Краса, затишок, чистота, а двір який доглянутий. Молодець, Світко!
А я що? Без Івана я б так не змогла. Ось мій головний помічник! потріпала вона чоловіка по волоссю.
А Іван, ніжно дивлячись на дружину, теж хвалив:
Так, Світланка моя чудова невгамовна, та й мене підтягує. А удвох, як відомо, і гори зрушити можна
Пощастило вам обом. І мені з сестрою, і тобі, Іване, з моєю Світланою, додала Ірина.
Оце точно! Я щасливий з нею. Навіть не уявляю, як би склалося моє життя, якби ми тоді не познайомилися
Усі засміялися історію їхнього знайомства знали всі.
Тааак, історія протягла Світлана. Я теж не уявляю життя без тебе, Ваню.
Мам, розкажи! Хоч і чули мільйон разів, попросив молодший син. А краще, тату, у тебе яскравіше виходить.
У далекі студентські роки з Іваном і Світланою стався кумедний випадок у автобусі. Іван їхав після пар додому, стояв, уткнувшись у конспект не хотів витрачати час вдома. Після навчання ще й гу
