Наче прозріння на мене звалилася новина про те, що мій чоловік має коханку. Якби вона не зателефонувала сама, то я й не дізналася. Навіть підозр ніяких не було. А коли я почула її, то все стало зрозуміло. Ось які він мав довгі наради та відрядження на кілька днів. Дивно, але я чомусь не плакала. Мені стало навіть цікаво. Тим паче, що жінка, яка розповідала про зраду мого чоловіка з іншого боку слухавки не припиняла свої одкровення.
«Ні ти, ні твої діти йому не потрібні. Він кохає мене. Ви йому тільки заважаєте. Він просто не може наважитися сказати тобі про те, що розлюбив тебе й вимагає розлучення» – було чути, що вона не зовсім тв ереза. Напевно кілька кел ихів або чарок чогось міцного додали їй впевненості та сміливості яких не вистачало моєму чоловікові. «Він обіцяв одружитися зі мною. А ти заважаєш нашому щастю» – жінка час від часу гикала у слухавку. Видно алк оголь як і її язик не хотів триматися за зубами. Я спокійно її слухала. Не хотіла перебивати, до того ж історії походеньок мого чоловіка були захопливими. Зі мною він ніколи не літав відпочивати за кордон. А її покатав по всім готелям Туреччини та Єгипту. Видно я не заслуговую після того, як народила йому двох дітей та займаюся їхнім вихованням.
Під кінець цієї сповіді додому повернувся чоловік. Коли він зайшов у кімнату, то я демонстративно поставила телефон на гучний зв’язок. Мені потрібно було сфотографувати його обличчя, коли він почув перекошений алк оголем голос своєї коханки. Почав вимикати його, але вже ж було пізно. «Не вір їй. Вона бреше» – все на що він був здатен, щоб виправдати себе. Я не з тих жінок, що будуть кричати та влаштовувати істерики. Я просто подала на розлучення та отримала аліменти й половину його майна. Нехай тепер живе з тією жінкою, яка виявилася сміливішою від нього.
