Нічний експрес
Двері тролейбуса склалися у гармошку, і спекотне повітря з салону вибухнуло парою в прохолодну львівську ніч. Пятеро гуляк увірвалися всередину, гамірно оббиваючи брудними носами черевиків усе, що траплялося на шляху: східці, поручні та ноги пасажирів.
Жоден із одинадцяти пасажирів хто вимушено, хто з власної волі опинився серед ночі в єдиному транспорті не зробив зауваження веселій, підпитій компанії. Вони палко обговорювали, кому й куди повезе удача, й перемагали одне одного гулким хохотом, «зміцнюючи» кожен жарт тостом. Молодики розгорнули питну оруду прямо в задній частині салону, гучно стукаючись пляшками щоразу, як реготали.
Тролейбус застугонів, двері засичали, гармошка розгладилася, і машина мяко хитнулася, відчалюючи від нічної пристані сплячого Львова. Пасажирів було небагато, разом із новоприбулими з десяток, включно з кондукторкою. Жінка у вицвілих окулярах, старших за кожного з цих хлопців, піднялася зі свого місця й рушила до гучної компанії, міцно стискаючи у руці вязку квитків.
Молоді люди, оплачуємо проїзд, втомлено промовила вона.
Проїзний, буркнув один із хлопців.
І в мене теж!
І в мене!
Останній, мабуть, ще й вісімнадцяти не мав над губою ледь проглядався пушок, рухи були невпевнені, а погляд розгублений. Проте у компанії друзів відчував себе героєм і кричав найдужче.
Квитки предявіть, будь ласка, стримано відповіла жінка, не вражена виставою.
А ви спочатку своє посвідчення покажіть! пирснув сміхом найздоровіший, бризнувши пивною піною.
Я кондуктор, спокійно сказала вона.
А я електрик! Що, тепер за електрику не платити? огризнувся той, з чийого бушлата пляшка вже втратила дно, і кисляк заливав рукав, поширюючи дух пива по салону.
Молоді люди, або платіть, або виходьте.
Тут же наче за сигналом тролейбус зупинився, й усі інші пасажири покинули транспорт.
Кажуть же тобі: в нас проїзні, тонким голосом викрикнув худорлявий.
Віра, їдемо на депо! крикнула кондукторка водію.
Так, Віра, їдемо на депо, підхопили хлопці, глузливо витираючи уявні сльози.
Двері зачинилися, тролейбус рушив, різко повернувши. Хлопці ще реготали з цього дивацтва, аж поки найтверезіший не спитав:
А як він тут розвернувся, якщо по дротах їде?
Інші лише знизали плечима не їх турбота.
Машина набирала швидкість, дивно гуділа й обганяла навіть автомобілі. Лампи у салоні почали тьмяніти, дехто зовсім згасли. Тепер лише міські ліхтарі та вогні реклам миготіли з-за вікон, виокремлюючи тривожні обриси. Кондукторка мовчки сиділа, дивлячись уперед. Зупинок більше не було.
Гей! Куди ти нас везеш?! нарешті прокричав один із хлопців.
Відповіді не було.
Чуєш! Зупинись, ми виходимо! голоси вже захрипіли й зявилися нотки страху.
Кондукторка й не поворухнулась.
Львів залишився позаду, тролейбус мчав по чорній трасі. В салоні темно, лише миготливі вогні передньої панелі вряди-годи освітлювали хлопців. Вони витягли смартфони, та звязку не було тільки безнадійна пропозиція поновити інтернет-сторінку.
Коли тролейбус звернув у поле, один із веселіших намагався налякати провідницю:
Ти знаєш, хто мій тато? Якщо завтра не буде мене на роботі пенсії своєї не побачиш!
У ту ж мить погасло світло фар.
Прошу, відпустіть, мені треба до ЗНО готуватись, майже плакав наймолодший.
Тролейбус летів далі, розтинаючи ніч мешкарним гуркотом мотору. Уже повністю протверезілі хлопці трусилися й згадували, як діяти у разі викрадення. Відчайдушно били порожні пляшки об шибки, ламали нігті, намагаючись відчинити двері все дарма.
Тоді зявилися перші гроші.
Беріть, здача не потрібна, тільки поверніть нас до Львова, прошу!
Кондукторка залишалася незворушною. Молитви, сльози, обіцянки доброго життя заповнили салон, але він усе котився вперед, поки нарешті не зупинився біля величезного озера.
Де ми?! перешіптувались налякані хлопці.
Нас втоплять, вже відкрито ридав худорлявий.
Андрію, ти ж водити тролейбус можеш? з останньою слабкою надією прошепотів хтось, але Андрій лиш безсило хитав головою.
Передня двері відчинилися, кондукторка ступила на вулицю. Силует у місячному сяйві пересунувся до кабіни водія. Хлопці помітили, як у її руках зявився продовгастий предмет.
Все Застрелять Утоплять бубоніли один до одного, витираючи сльози.
У салоні засяяло світло. Кондукторка під барабанний стук свого підбору зайшла до хлопців. В руках відро й ганчірки.
Як вимийте стіни дам ганчірки для сидінь і підлоги. Потім поїдете додому. Скарги є?
Компанія синхронно похитала головами.
Ніч видалася довгою. Хлопці розділили обовязки: двоє набирали воду, один міняв ганчірки, ще двоє виливали брудну воду у незрозуміло звідки взяту величезну бочку.
Закінчили з першим променем сонця. Тролейбус блищав, ніби щойно з конвеєру навіть шибки іскрилися чистотою. Вже без словес, чисті й тверезі, хлопці злагоджено працювали. Коли робота завершилася, кондукторка пробила їм квитки, і тролейбус попрямував до Львова. Нічних бунтарів розвезли по зупинках, а машина рушила на новий маршрут, зустрічати світанок і нових пасажирів.
