Нічого не чути

Нічого не чути
Літак несміливо висунув свого носа із густих хмар, озирнувся, здійснив широкий віраж і ніжно торкнувся землі, ніби наречений щоки коханої біля вівтаря.
Вибухнули аплодисменти, але пілоти їх не почули.
А ще їх не почув Микола Каплин, у якого заклало вуха під час польоту.
Микола без кінця затискав ніс і дув.
Повітря виходило звідусіль, окрім потрібного місця, і в голові залишався білий шум.
Він повернувся з Полтави від матусі раненько ще встигав збиратися на роботу.
Дружина, Оксана, не спала металася квартирою у Києві, нервово переміщуючи речі з місця на місце.
Микола пройшов до кухні й почав пакувати собі обід.
Слух не повертався.
Я йду!
Все набридло!
Життя набридло, твоя зарплата у три гривні, та ця квартира на краю світу!
Я думала, що у мене хронічна любов, а вийшло просто підчепила інфекцію!
кидала Оксана свої відкриття у спину Миколи, поки той спокійно складав картоплю з каструлі у термос.
Я йду до Івана, ти його не знаєш, він тебе теж, але він чудовий.
У мене до нього почуття справжні.
І не хвилюйся, я перед тобою чиста нічого в нас ще не було.
Йду я як порядна жінка, щоб ти про мене нічого не розповідав!
Особливо своїй мамі!
Микола закінчив обід, склав усе в сумку й почав варити каву.
Ти нічого не скажеш?
Я тобі душу вивернула!
Оксано!
крикнув Микола через плече.
Можеш мені джинси погладити?
Що?!
Джинси?!
Я тобі про почуття, а ти про прасування Та нехай йому грець!
Я думала, ти мене зупиниш.
Закінчивши фразу, Оксана схопила сумку, в гніві переплутавши свою жіночу з тією, що Микола збирав на роботу, і вискочила із квартири.
Лише коли по квартирі вiдгукнулась вібрація від грюкання дверима, Микола усвідомив, що дружина пішла.
«Куди ж вона у таку рань?
А джинси?
Йой, а де мій обід?» з такими думками Микола переживав цього ранку своє розлучення.
Засмучений тим, що не знайшов свої два термоси, Каплин вирушив на роботу у зім’ятих штанах.
Зайшовши у ліфт, він кивнув головою голові ОСББ Марії Іванівні, яка за щомісячними поборами нагадувала представницю часів татаро-монгольської навали.
Кажуть, її парфуми могли воскресити коней і вигнати ворогів із схованок.
Микола вдихнув через раз й розвернувся лицем до виходу.
Двері зачинилися, «газова камера» посунула вниз.
Ви не здали гроші на дезінсекцію.
Сьогодні прийдуть труїти тарганів у всьому підїзді, пролунав голос голови.
Микола мовчки спостерігав, як від запаху розчинників плавиться гумовий ущільнювач на дверях.
Треба здати до вечора, переведете мені на карту?
Микола промовчав.
Тоді вона нахилилася до його вуха й голосно сказала:
До кінця дня чекаю переказу.
Вітаю.
А куди вас переводять?
озвався Микола.
Назад у Херсон?
Він щиро вірив чуткам, що пані Марія нащадок хана Батия.
Голова ОСББ наговорила Миколі багато всього, але до нього долітали лише обривки: «-ук», «-дор», «-тий», «-яти», зі складанням якраз слів на стародавньому монгольському.
Чоловік не вникав і просто кивав, як на виставці сучасного мистецтва.
Двері ліфта розчинилися, і Микола поспішив на свіже повітря, а голова пішла збирати данину з квартир.
Микола працював електриком.
Минулого тижня його визначили на об’єкт, де вибагливий замовник без будь-якої фантазії чи гаманця мріяв про «цукерочку».
Матеріали і креслення відповідали його характеру все було «з душком».
Страждав не лише Микола разом із ним у цей «творчий глухий кут» потрапили сантехнік і обробники.
Поки Микола довбав стіни для проводки, а колеги потіли в інших кімнатах, на об’єкті з’явився замовник.
Він всю ніч святкував день народження друга й, перебуваючи у креативному настрої, вирішив перед сном перевірити хід ремонту.
Все не так!
кричав клієнт і тупав ногою.
Розетки мають бути в шаховому порядку, а люстра зміщена від центру на три градуси правіше земної осі!
Робіть як я сказав інакше не заплачу!
З такими ж оригінальними ідеями та погрозами він зайшов у всі кімнати, а потім закрився у дитячій, де заснув на мішках зі штукатуркою.
Через сім годин він прокинувся, відкрив двері й побачив наслідки своїх нічних наказів.
За цей час майстри об’єднали кухню і вітальню новим проходом, а у ванній з’явився гостьовий унітаз.
Одяг клієнта був білий від штукатурки, а обличчя від жаху.
Він нічого не памятав і хотів звинуватити майстрів у брехні, але ті показали відеодокази.
Один лиш Микола нічого не змінив нові вказівки пройшли повз його вуха.
То від напливу почуттів, то від безнадії клієнт дав Миколі невеличку премію «за стійкість перед пяним креативом», а інших звільнив за неспроможність до спротиву.
Але під тиском доказів оплатив всі роботи.
Увечері голодний і змучений Микола рушив до лікаря, щоб повернутись у світ звуків.
По дорозі за ним ув’язалась сердита вулична собака, грізно гавкала та намагалася налякати, але для Миколи світ скидався на німе кіно, де люди і тварини грали якісь ролі.
Без тексту важко зрозуміти, що хотів цей емоційний пес, і Микола з легкістю йшов далі.
Псу стало скучно, і він відстав.
Хай повернуться до вас звуки!
сказав лікар, прочищаючи Миколі слух.
Повернувшись у ефір, Микола поспішив додому.
По дорозі він витягнув із гаманця несподівану премію у 300 гривень і купив собі сосиску в тісті, а ще скромний букет для Оксани.
Біля підїзду його зустрів сумний сусід.
Чув новину?
звернувся він до Миколи.
Я взагалі нічого не чув весь день, засунув Микола мізинець у вухо.
Марія Іванівна, ну ця, татаро-монгольщина, зібрала гроші у всього будинку й зникла.
Переїхала в Одесу, конці відрізала.
Заздалегідь все спланувала, хитра.
Семеро під’їздів обійшла.
Ти здавав?
Ні, не здавав, похитав головою Микола.
Вона мені зранку щось розповідала про перевід, я не розчув.
Повезло.
Я, дурень, віддав.
Одне радує поки вона ходила по поверхах, таргани й так передохли від її парфумів, усміхнувся сусід.
Квартира зустріла Миколу смачними пахощами й надзвичайно ласкавою дружиною.
Прости мене, дурепу таку, щось затуманило голову, сама не знаю що.
Сонячна активність, мабуть Я всі слова назад забираю й прошу повірити, що нічого дурного не робила.
Ніякого Івана немає.
Їздила до сестри, попарилась розум на місце став.
А ти правильно відреагував зранку, по-чоловічому.
Це мене і отямило.
Пробачиш, глупу?
Оксана покрила обличчя Миколи гарячими поцілунками і запросила за накритий стіл.
Та я взагалі нічого не чув, зізнався Микола, відчуваючи, що отримує незаслужену подяку.
Дякую!
міцно обняла його дружина.
«Ото дивина, подумав Микола, не робивши нічого особливого цього дня.
Треба частіше не чути.
Може, й жити легше стане».
Особистий урок: часом невідомість дозволяє бути спокійнішим, і життя здається простішим, коли перестаєш прислухатися до зайвих слів.