Вже кілька років я працюю в будинку для лiтнiх людей. Чула дуже багато cyмних історій про тяжкe життя cтapиx людей. Когось привозять сюди, щоб трішки полегшити життя їхнім дітям, а когось просто пoкидaють тут, не навідуючи їх, а інколи нe пoвepтaючись взагалі.
Схожа історія сталась і цього разу. Син привіз свого батька, який не розумів, що він тут робить. За ці роки я бачила багато людей. Тому була впевнена, що син просто не хотів турбуватись про свого старого батька. Йому було легше покинути його тут. Ніколи не розуміла і не зрозумію як так можна ставитись до рідного батька.
Цього дідуся призначили моїм підопічним. Я все пояснила Івану Михайловичу. Але він все одно запевняв мене, що син повернеться за ним. Напевно в нього якісь проблеми, які він вирішить і потім забере його додому.
Дідусь розповів про себе і я зразу зрозуміла, що він дуже хороша людина. Виявилось, що в нього є ще один син. Але вони не спілкувалися і не бачились близько 20 років тому.
З моменту приїзду Івана Михайловича сюди пройшло вже кілька місяців. За цей час син навідав його лише двічі. Тому дідусь зрозумів, що за ним вже ніхто не повернеться.
Настав день народження Івана Михайловича. Йому виповнювалось 80 років. Він чекав, що хтось з дітей приїде його привітати. Але цього не сталось. І щоб якось порадувати дідуся ми вирішили влаштувати йому невелике свято з тортом та чаєм. Він був дуже радий, адже в цей день отримав стільки уваги та турботи, скільки не отримував від своїх дітей за все життя.
Після святкування я провела Івана Михайловича до його кімнати, де він розповів мені історію свого життя. Дідусь розповів, що дуже любив свою дружину і мало часу й уваги приділяв своїм синам, бо багато працював, щоб заробити більше грошей і забезпечувати родину. Як виявилось дружині просто було зручно жити з ним, а діти поступово віддалились. Зі старшим сином Іван Михайлович вже дуже давно не спілкується. А молодший просто терпів його заради житла. Адже як тільки Іван Михайлович переписав квартиру на нього, той наступного ж дня привіз його сюди.
Я не могла стримати сліз. Коли я вийшла з його кімнати, то зустріла в коридорі незнайомого чоловіка. Та я одразу зрозуміла хто це коли він запитав мене чи тут проживає Іван Михайлович і як його знайти. Я пояснила куди йому треба йти, а потім обійняла його. Як добре, що у свої 80 років Іван Михайлович нарешті побачиться зі своїм старшим сином, якого не бачив так багато років.
