Сьогодні розповім вам про те, що трапилося у нашій родині. Нехай і дуже давно, та це варте уваги. Дядька моєї матері звали Микола. Сам він був одиноким: ні дружини, ні дітей. Спочатку він жив у маленькій орендованій квартирі, а згодом вирішив, що це невигідно і з часом назбирав на невеличку свою домівку.
На превелике горе, Микола захворів і став прикутим до ліжка. Логічно, що жити в самотності стало нереально, потрібно було комусь допомагати у всьому і доглядати за ним. З того часу почалася війна між родичами за це. Ніхто не хотів брати на себе таку відповідальність, а от на квартиру кинули вже надії.
Ніхто з родичів не був бідним, та за натурою були скупими, любили гроші і економили на всьому, на чому тільки можна. Тож ви можете уявити, що почалося, коли мова йшла про квартиру.
Мої батьки запропонували віддати дядька у спеціалізований будинок для людей з обмеженими здібностями і продати його житло. Був варіант також продати житло і купити якусь кімнатку окрему та найняти спеціальну доглядальницю. Та родичам не сподобався жоден варіант.
За декілька днів відбулася чергова родинна нарада. І, як завжди, все закінчилося сварками і переходом на особистості. Проблема залишалась невирішеною.
Мій брат запропонував забрати дядька Миколу до нас, а за це продати його квартиру і більшу частину грошей віддати нам, аби було за що утримувати хворого. Та всі знову розкричалися. Дивні люди: не хочуть доглядати людину і хочуть його статків. Хіба так буває?
Тоді брат сказав, що можна вчинити ще по-іншому: продати житло і поділити виручені кошти на всіх порівну, а от дядька забирати по черзі. Наприклад, через 2 місяці змінюватися. Або ще: хто забирає дядька, той забирає всі гроші.
І як ви вже здогадалися, толку з цього знову не було.
Як виявилося, багато з них уже знайшли, куди витратити ці кошти. Комусь потрібно оплатити путівки на відпочинок за кордон, комусь оплачувати кредит, а хтось просто був скупим і постійно всього було мало.
Моя матір запропонувала віддати дядька Миколу до найзаможнішої сестри. У неї давно власний дім, що знаходиться за містом. Там буде зручно, адже площа величезна, багато кімнат. Та чоловік тітки почав верещати, ніби скажений. Нібито не для цього він той дім будував.
Закінчилося все на тому, що взялися за це все моя мама і один її брат. Гроші за квартиру поділили навпіл, а доглядати мали разом. Та вийшло так, що все лягло лише на нас.
Чесно кажучи, доглядати за лежачими людьми дуже важко, до того ж, коли вони тобі чужі. Не можна вгадати з особливостями характеру, не знаєш підхід до людини.
Після цього випробування ми вирішили відмовитися і від квартири, і від грошей, і від доглядом за родичем. Нас з того часу всі засудили і сердяться досі. Тож зараз ми рідко підтримуємо зв’язок. Не знаю, чого всі очікували, але це вже вище наших сил.
