Інколи рідні люди можуть завдати найбільшого б0лю. Здавалося б, чоловіка ми обираємо самі, зважуємо своє рішення, даємо один одному обіцянки в день весілля. Я завжди ставилася до людей так, як хотіла б, щоб ставилися до мене. Ніколи не обманювала свого чоловіка, бо вважала, що він цього не заслуговує. Якби ж і Володимир думав так само.
Ми чоловіком одружилися, коли мені було 30 років, для Володимира це другий шлюб та на той момент йому було 32 роки. Не скажу, щоб у мене до нього було шалене кохання, річ у тім, що мені потрібно було вийти заміж, я вважала того чоловіка своїм останнім шансом. На той момент я вже була жінкою досвідченою та вважала, що надмірний прояв емоцій лише заважають. До Володимира у мене була симпатія, я його поважала та вирішила, що цього цілком достатньо для шлюбу. Двоє дорослих людей, які багато чого вже бачили у своєму житті та вміють домовлятися. Мені було спокійно зі своїм чоловіком, сімейне життя протікало рівно без скандалів та емоційних гойдалок.
Відразу після весілля між нами було домовленість, що ніхто нікому не буде нав’язувати свою думку та даватиме вдосталь особистого простору. Так і жили: у Володимира свої інтереси, а у мене свої. Вихідні проводили нарізно, ходили на роботу, виховували доньку. Я виконувала свою частину роботи вдома, а Володимир – свою. Ми жили наче брат з сестрою, наш шлюб був схожий радше на якусь ділову угоду. Та до недавнього часу я вважала, що це оптимальний для мене варіант.
Але одного разу ми з подругами поїхали на відпочинок у гори та я раптом закохалася в нашого гіда. Арсен працював в турфірмі, путівки якої ми з подругами взяли. Це був триденний тур з походами в гори та екскурсіями по визначних місцях. Коли Арсен говорив до мене, по моєму тілу бігали мурашки. Щось подібне я відчувала ще в студентські роки. Я не могла тверезо думати та придумала собі, що він теж у мене закохався. Подруги мене не впізнавали.
Коли ми повернулися додому, я сказала Володимиру, що нам потрібно розлучитися.
– Але чому? – не зрозумів Володимир.
– Я закохалася та не можу викинути з голови того чоловіка, я вважаю, що негарно буде стосовно тебе продовжувати проживати разом з тобою, а думати про іншого чоловіка. Ти ж такого не робиш.
Володимир раптом замовчав, опустив очі та я зрозуміла, що щось тут нечисте.
– Чи робиш? – запитала я у чоловіка та пильно подивилася йому в очі.
– Якби всі були такими чесними як ти, то в нашому суспільстві розвалювався кожний другий шлюб. Пробач, але у мене вже три роки є інша. Все починалося так, як у тебе, але я вирішив це приховати. Донька була у вразливому віці. Якби це все випливло, то вона б погано це перенесла. Тим більше, що ми живемо у твоїй квартирі, після розлучення мені довелося б шукати собі нове житло.
– Я не можу повірити тому, що чую. Як ти міг стільки років мене обманювати? Тобто ти жив з нами та таємно зустрічався з нею?
– Всі так живуть! Наталю, відкрий очі! Невже ти думаєш, що всі люди говорять один одному правду? Не будь наївною. Ти ж доросла людина!
– Ти не заслуговуєш того, щоб бути з тобою чесною. Так хай же ти будеш отримувати те, на що заслуговуєш.
