Мабуть, більшість батьків переконана, що, переписавши квартиру на дітей, вони забезпечать собі спокійне майбутнє без переживань про заповіти та документи. Я колись теж так вважала, але моя життєва історія змусила це все переглянути. Вам теж варто її прочитати, якщо плануєте переписувати на дітей своє житло.
Коли мій чоловік майже 10 років тому прогорів у бізнесі єдиним виходом з ситуації ми побачили переписати квартиру на доньку, так забезпечивши нам житло. У школі донька була спокійною та доброю, тому ні про що погане ми й думати не хотіли. Бувши підлітком, вона почала показувати «гострі зуби», але ми були переконані, що з часом це пройде і так і сталось, але тепер єдине, що зупиняло її від такої поведінки став 30 річний чоловік, якого вона сильно кохала і до якого вирішила втекти, коли ми почали просити оглянутися на інших хлопців, її віку. На той момент її було 18 і ми з чоловіком важко переживали те, що вона пішла, адже Оленка була нашою єдиною донькою.
Через кілька місяців донька повернулась до нас. Ми її не засуджували, але були раді, що стосунки з тим чоловіком завершені й вона знову поруч з нами. Про більше ми знати не хотіли, нас влаштовувало навіть те, що вона не встигла завагітніти від нього.
Наступні кілька місяців все було чудово і я знову почала відчувати, що ми одна сім‘я, але одного дня чоловік приніс з пошти повістку у суд. Нас трьох хотів виселити якийсь чоловік, ми з коханим лише з цього посміялися, думали, що це жарт, але по вказаній адресі таки прийшли. Тоді й дізналися, що наша квартира не належить нам і нас справді мають незабаром виселити.
Повернувшись додому, ми буди розбиті, тому розмова з донькою буда дуже складною для всіх. Вона зізналась нам, що її хлопець хотів відкрити свою справу, для цього потрібна буда велика сума грошей. Звісно, у нього її не було, тоді він і захотів квартиру доньки, як умову того, що він віддасть квартиру. Закохана донька і не на мить не сумнівалась у своєму благовірному, але тільки він отримав документ, що підтверджував, що тепер він власник квартири, він зник безвісти. Вона ще довго намагалась його найти, думала, що це випадковість, але потім від спільних друзів дізналась, що завжди була для нього звичайною розвагою і нічим більше.
Довгий вас ми намагалися вибороти нашу квартиру й довести всім, що ця угода фальшива й доньку обдурили, але суд визнав, що вона це зробила у тверезому розумі при нотаріусі, тому нам не могли нічим допомогти. Ми виселилися з нашої квартири й тепер мусили шукати новий прихисток.
Зараз ми всіма силами намагаємось накопичити на іпотеку й живемо на орендованій квартирі. Зробити це важко, бо нам залишилось лише кілька років до пенсії. Донька відчуває свою провину й теж посилено шукає підробітки, але цього мало, щоб ми змогли знову жити спокійним життям.
Кожен з нас був частково винним у тому, як все склалось, тому звинувачувати лише доньку, яка наївна та молода, було б дурістю. Головне, що ми є один в одного і ми зробили все, щоб кожен з нас був у комфорті та теплі.
