Нікому не віддам. Оповідання.
Вітчим їх не ображав. По суті, шматком хліба не дорікав, через навчання не сварився, тільки коли Квітослава поверталася пізніше дозволеного, міг накричати.
Я ж обіцяв твоїй матері, що догляну за тобою! кричав у відповідь на несміливі заперечення Квітослави, що вона вже, взагалі-то, повнолітня. І я краще знаю, що тобі можна робити, а що ні! От бач, повнолітня вона! Думає, посвідчення отримала усе дозволено? Для початку ти на роботу нормальну влаштуйся, а потім дорослу з себе строй!
Потім, трохи охоловши, вже говорив спокійніше.
Та кине він тебе, я ж бачив, який хлопець тебе підвозить! Машина дорога, обличчя аж блищить, йому такі простачки, як ти, Квіто, не треба. Будеш потім сльози лити, згадай мої слова.
Квітослава вітчиму не вірила. Так, Артем був красивий, навчався на третьому курсі університету, правда на платному, ну а хіба вона б відмовилася, якби могла? По конкурсу не пройшла, у коледжі нудно, тож то газети розносила, то листівки роздавала, а в основному до екзаменів готувалася, щоб наступного року спробувати знову. Саме так і познайомилася з Артемом простягнула йому листівку, а він узяв одну, потім ще одну, третю і сказав:
Дівчино, давайте так ви даєте мені всі листівки, а самі йдете з нами в кавярню?
Щось тоді Квітославу підштовхнуло погодитися. Вже навчену, листівки на районі не викидала, набила у рюкзак, а на зворотному шляху віднесла до смітника, коли з кавярні йшла.
В кавярні Артем познайомив її зі своїми друзями, пригощав піцою й морозивом. Вона з сестрою таке смакували тільки на день народження грошей не було, а її пенсію вітчим забороняв чіпати, казав, що хай лежить на чорний день, якщо з ним щось трапиться.
Зарплата в нього була, як для Вінниці, добра, але половину витрачав на машину вічно щось у ній репалось, а другу програвав у лотерею. Квітослава не скаржилась: дякувала, що їх із Даринкою з дому не вигнав, квартира ж його була, мамину довелося продати, коли захворіла. Звісно, хотілося і шоколадки, і піци, і солодкої чернігівської водички але якщо щось і перепадало, Квітослава віддавала сестричці. В кавярні навіть у Артема спитала: Можна шматочок піци взяти додому для Даринки? Він так на неї подивився здивовано. А потім купив із собою цілий круг піци і великий Корівка з горіхами.
Вітчим дарма думав, що Артем її образить. Він, правда, добрий був. І Квітослава біля нього гостро відчувала власну недолугість, стала ще старанніше готуватися до екзаменів, влаштувалась нарешті у магазин касиркою. Платили нормально, купила собі перші нормальні джинси й стрижку у справжній майстерні, аби Артем нею пишався.
Коли він запросив її на дачу під Літин, Квіто одразу зрозуміла, що там станеться, та не злякалась не маленька вже. Тим паче, і він любить її, і вона його. Спершу переживала, що вітчим не відпустить, але той став сам приходити додому все пізніше, а то й узагалі не зявлятись. Квітослава знала, де він ночує: у тітки Оксани, місцевої медсестри, давно вже їй посміхався, але тій не до таких хоч раз заміж сходила, розлучилась, а тепер не встояла перед його незграбними залицяннями.
В цілому це було їй на руку, правда, Даринка ревіла, коли дізналась, що ночуватиме сама, та Квітослава купила їй Зоряний шоколад, чипси і Квас Тарас погодилась миритися зі своїм долею.
Про те, що вагітна, Квітослава дізналась вже запізно. У неї й так цикл, як у морських хвиль, слідкувати не вміла, ніхто й не вчив. Друга касирка, Вероніка Павлівна, якось питає жартома:
Ти що така сяюча, округліла не вагітна часом?
Сміялися, а ввечері Квітослава купила тест. Побачила дві полоски не повірила: ні, не може бути!
Артем не зрадів. Сказав, що це все не вчасно і потягнув гривень на лікарку. Квітослава всю ніч проплакала, наступного дня пішла. Та вже пізно шістнадцять тижнів. Виходить, те славнозвісне на дачі і було вирішальним, а вона ж думала у перший раз не залітають.
Довго вдавалося ховати все від вітчима, але живіт ріс як на дріжджах. Довелося зізнаватися.
Як він кричав!
І де твій хлопець? Хоче женитися?
Квітослава очі опустила. Артема вже й місяць не бачила: як дізнався, що дитину залишати доведеться, так і зник.
Ну ясно, похмуро сказав вітчим. Я ж тобі казав…
Він не одразу вирішив мабуть, із тіткою Оксаною радився.
Раз так вийшло народжуй. Але в пологовому доведеться залишити, зайвий рот мені ні до чого. Я ж, Квіто, женюсь. Оксана теж вагітна. Двійня у нас. Сам розумієш, троє немовлят в одній квартирі це забагато.
Вона що, тут жити буде?! здивувалася Квітослава.
А де ж? Тепер дружина моя. Де їй ще бути?
Здавалося, він жартує. Але вітчим не жартував. Кожен день твердив і погрожував вигнати їх із Даринкою на вулицю, як тільки притащить малечу. Квіто розуміла, повторює слова тітки Оксани, але справи це не міняло дитину залишити вона не могла.
Не переживай, сказала тітка Оксана, такі малюки нарасхват, швидко всиновлять, любитимуть, як рідного.
Квітослава плакала, телефонувала Артему, думала, де їм жити з сестрою і малою, але нічого не вигадала. Одного дня Вероніка Павлівна, кивнувши на подружню пару, шепоче:
Дивися, скільки років минуло, а все у чорному ходять. Все життя в журбі хтозна… Народили б іще, чи всиновили.
Ту пару Квітослава часто бачила разом і окремо. Приязні, ввічливі, трохи сумні, але про трагедію не знала.
У них донька загинула, памятаєш ту історію з автобусом? Діти з класу їхали в Умань, водій заснув. Він загинув і дівчинка шкода… А батьки хороші: він лікар, вона англійську викладає. Я раніше по сусідству жила. Всі тоді приходили, дарували їй ангелочків. Донька їхня якраз купила такого на екскурсії, в руці тримала. Ледве знайшли. Потім інші несли. Я думала, може, шкодимо, але, певно, ні допомагає.
У якомусь фільмі Квітослава бачила, як дівчина залишала дитину такому подружжю, що не може мати своїх дітей. Ті могли б мати, та й не факт, що хотіли, але Квіто не відчеплялася думка про них. Був вже восьмий місяць, але вона працювала далі, щоб не втратити місце. Саме тоді ця пара стояла на касі, і чоловік сказав:
Дівчино, чи не час у декрет? Ще родите тут, за прилавком!
Квітослава не скаржилась, хоча працювати важко спина боліла, печія мучила, ноги набрякали. Ніхто не питав, тільки лікарка сварилася, та це не рахується. Від його турботи аж на очі навернулися сльози таке з нею тепер часто.
Через пару днів, коли Квіто з пакунком йшла додому, чоловік із тієї пари наздогнав її, запропонував допомогти. Ніяково стало й приємно. Подумала хороший він.
Ангелочка побачила на розпродажі у крамниці літо, ніхто не купує. Піддалася пориву, купила. Попросила у Вероніки Павлівни адресу і пішла.
Було страшно натискати дзвоник а раптом це невчасно? Всі ці трагедії відгомоніли, навряд чи носять їм ще ангелочків.
Двері відкрила жінка. Здається, одразу впізнала, підвела брови. Квітослава поспіхом простягла фігурку, голову втягнула у плечі чекала, що зараз посварять або перед носом закриють.
Але нічого такого. Жінка взяла ангелочка, посміхнулася й каже:
Заходь. Чаю хочеш?
За чаєм спокійно розповіла Квітославі свою історію, ту ж, що чула вже від Вероніки Павлівни, але з її уст все звучало гостріше.
А чому не народили ще? пошепки спитала Квітослава.
Роди були важкі. Матку довелося видалити. Більше не могла.
Соромно стало, що таке питає. Про всиновлення хотіла спитати, але язик занімів.
Думали всиновити, сказала жінка, наче вгадала. Навіть школу прийомних пройшли. Але я не змогла. Просила доньку Дай мені знак. Але нічого не відбулося.
Саме тоді в кімнаті щось дзенькнуло, ніби склянка впала і розбилась. Жінка здригнулася, Квітослава злякано подивилась думала, що в квартирі нікого.
Вони піднялися і зайшли до вітальні. Квітослава боялася, що там буде як склеп темно, багато свічок і фотографій. Але ні одна фотографія, світло, жодної свічки. Тільки ангелочки. Один із них лежав на підлозі розбитий. Жінка підняла уламки фарфору і довго розглядала.
Це та сама статуетка. Її.
У Квітослави аж щоки загорілися. Хіба це не знак?
Дівчинку Квітослава народила вчасно. До того час тітка Оксана вже жила у них, народила раніше строку. Діти ще лежали у лікарні, але їх ось-ось випишуть, вже ліжечка купили дві білі, гарні, з кокосовими матрацами. Її дитині ніхто нічого не купував, вона мала залишити її у лікарні. Даринка тільки вечорами шепотіла:
А може її десь сховати? Щоб не знали, що вона тут, твоя дівчинка. Я допомагатиму тобі.
Від цих слів Квітослава ледь не плакала, але при сестрі трималася.
Зміст записки Квітослава продумала наперед. Написала, що не може залишити малу собі, що вона здорова, хай не хвилюються. Нагадала про знак розбиту статуетку. У конверт поклала гроші всю накопичену пенсію. Мало б вистачити, вони ж хороші люди.
З лікарні виписували вранці, а підкидати дитину серед білого дня страшно. Весь день просиділа у Подоляночці, хоча сидіти вже важко, голова паморочилася. Але для донечки треба знайти люблячих батьків.
Коли ТЦ закрився, ще годину сиділа на лавці. Добре, що було тепло. Лише коли смеркло, наважилась зайти у підїзд, прослизнула, коли чоловік із псом виходив гуляти.
Дочку несла у переносці, купила на останні гроші й попросила Вероніку Павлівну принести на виписку та лишніх питань не ставила. Зараз, поставивши переноску так, щоб двері не зачепили, Квітослава сховала під одіяло конверт із запискою і грошима, вже хотіла дзвонити й тікати, аж раптом двері відкрились. На порозі стояв чоловік батько тієї дівчинки.
Ти тут чого метушишся?
Квітослава аж підскочила.
Він побачив переноску.
То що це?
Сльози самі потекли. Квітослава розповіла все: про Артема, що кинув, про вітчима 7 років їх із Даринкою тягнув, тепер одружився, двійня у нього, про тітку Оксану, яка наполягла написати відмову.
Він вислухав уважно і сказав:
Галя вже спить, не хочу турбувати. Зранку поговоримо. Пішли, постелю тобі у залі.
Спати серед десятків ангелочків було дивно. Але Квітослава заснула майже одразу, міцно притиснувши доньку.
Прокинулася від порожнечі дитини не було. І раптом зрозуміла: не може розлучитись. Ніколи. Хотілося бігти, хапати малу…
Встала, але не встигла навіть зробити крок, як у кімнату увійшла Галина. В руках дівчинка.
Тримай, усміхнулась. Годуй, я її заколихала, щоб ти поспала, але надовго не вистачить.
Поки Квітослава годувала, не могла глянути Галині в очі. А раптом вже вирішили її всиновити? Як сказати, що передумала?
А сестрі твоїй скільки років? несподівано спитала Галина.
Дванадцять, здивовано відповіла Квіто.
Як гадаєш, погодиться вона до нас переїхати?
Питання здавалось дивним, Квітослава підняла очі.
Що? не зрозуміла.
Саша все розповів. Що вам ніде жити, що вітчим тебе виганяє. Я подумала, якщо твоя сестра залишиться там, її зроблять хатньою робітницею. Нехай у нас поживе.
Що значить теж? заходилась вона.
Галина кивнула на статуетку біля фотографії склеєна, дивна, але впізнавана.
Думаю, це був знак. Ми маємо тобі допомогти, просто сказала. Ми вирішили місця багато, переїжджайте. Я допоможу з малою. А дурниці свої облиш. Не можна матір і дитину розлучати.
Так радісно стало, і так соромно, аж щоки зайнялися.
Так що, погоджуєшся?
Квітослава кивнула, ховаючи лице в одіялі доні, щоб Галина не бачила сліз…
