Співпрацюю з німецькою фірмою вже кілька років поспіль. На днях до мене завітав мій колега з Німеччини. Це була його перша поїздка в Україну. Звісно, у вільний від роботи час я презентував йому рідне місто.
Ми гуляли вечірнім Львовом. Його погляд часто спинявся, як я зауважив, на наших миловидних дівчатах, що спацерували центральною вулицею міста, наче на подіумі. Я аж сам замилувався. Справді – одна одної краща.
Врешті Марк не втримався, розтягнувся у милій усмішці і мовив, що його просто зачаровують наші жінки. Усі, як на підбір, красуні. Правда, зважаючи на осінній холод, кутають обличчя у шарф. Я, звісно, підтримав його думку.
-Так-так! Наші жінки усі красиві! – з гордістю погодився.
Ми забрели в кав’ярню, де було багато молодих людей. Вловив, що мій колега буквально прикипає поглядом до людей жіночої статі, які дозволили собі в приміщенні скинути пальто і інші аксесуари – шапки, шарфи, хустини, сумки.
Мій знайомий просто обімлів:
-Ти диви, які вони всі чарівні! І фігурки чудові. І обличчя просто як намальовані. Я не бачив стільки гарних дівчат у нас. Ти розумієш? Дівчата у вас особливі!.. Усі з фігурками, доглянуті і з неймовірними личками. Познайом хоч з однією з них, – несподівано попросив мене гість, наче приїхав в Україну саме з тою метою.
-Вони такі жіночні, ваші дівчата, – ніяк не міг заспокоїтися Марк.
-Так, жіночні, красиві і хороші господині, – роз’ятрив його апетит. А сам зареготав від задоволення. Бо й справді зараз гордився за наших жінок і дівчат. «Живу серед такої розкоші і не зауважую її», – подумав про себе.
На жаль, вечір швидко добігав кінця. Зранку Марк вже був в аеропорту – повертався додому. Тоді я так і не встиг його познайомити хоч з однією львів’янкою. Але це спонукає його тепер приїхати до мене ще раз саме з такою метою – заради знайомства з львівською панянкою. До речі, йому вже тридцять і він ще не був одружений. Можливо, й справді комусь пощастить з українських дівчат вийти за нього заміж. На мій погляд, хлопець він доволі хороший.
