Ніна Панасівна дожила до 96 років і виховала семеро дітей!

Все це відбувалося півроку тому. Тоді ми з чоловіком почали собі шукати будинок для дачі у ближчих селах до міста. Дівчина, що продавала цей будинок, розповіла нам, що він пустує уже кілька років. Його власниці не стало, а діти й внуки жити у ньому не хочуть.

Нам все сподобалось й ми вирішили купувати будинок. Але у ньому залишалось надто багато особистих речей її колишньої жительки, тому я невимушено запитала у її внучки, чи не хочуть вони їх забрати.

– Ні, навіщо вони нам?

Навіть фото не хочете забрати? – запитала я здивовано.

– Ні, можете їх викинути, якщо вони вам не подобаються.

Тут навіть мій чоловік здивувався. Бо на стінах було чимало фотографій і, враховуючи, що це бабуся дівчини, то було б логічно, що все це близькі її люди.

У цей момент я відразу пригадала свою бабусю і її дивну (хоча, тоді вона мені такою не здавалась) звичку. Щоранку вона прокидалась й бажала кожному зі стінних фотографій доброго ранку. Висіли там і її померлі бабусь з дідусем, і батьки, і чоловік, і живі діти та внуки. І ніхто її слова не казав тоді, що це дивно, чи тим паче не нормально.

Після смерті бабусі, й навіть, ремонту у тій кімнаті, ми не стали прибирати фотографії, бо це частина нашої історії, частина нас самих. Ми знали про цих людей з бабусиних розповідей і хоч половину з них не пам’ятали та було приємно усвідомлювати, що ніхто з них не забутий і ми не будемо.

Ми з чоловіком прийняли спільне рішення, що викидати фото не станемо, бо вони нам не заважають, та й горе внучка може передумати й приїхати за ними. Тим паче кожне фото там не мало якусь історію. По них було видно, як сильно вона любила своїх дітей та внуків, хоча й незмірно сумно було від того, що ніхто не захотів забрати ці фото від такої люблячої бабусі.

Потім ми з чоловіком почали прибирати у домі й наткнулися на дивний стос листів. Всі вони були від власниці будинки до своїх внуків та дітей. Вони були виведені гарним почерком про страшні речі, які вона пережила на війні й після неї. Мабуть, вона не могла, чи боялась, розповісти у голос всі ці жахіття й надіялась, що згодом хтось з рідних людей найде ці листи й поділиться з іншими її відвертістю.

Ми з чоловіком чомусь були переконані, що ці листи можуть стати їх родинною реліквією. Подзвонили дівчині, що продала нам квартиру й попросилися у неї говорити з донькою бабусі, що тут жила. Ми її коротко розповіли про те, що тут знайшли.

– Ох, кому потрібен той непотріб? Нудно її було, ось і сиділа та писала ті листи без зупину! Мені вони не потрібні, можете їх спалити, чи викинути, як вам завгодно!

Мій чоловік дуже творчий й вирішив, що хоче написати з цих листів книгу.

– Мені потрібний їхній дозвіл. Можливо, вони ніколи й не дізнаються про те, що я використав їхню історію, бо нічорта не читають, але я хочу бути впевненим, що все було чесно й відкрито.

infobae.com

На щастя, її донька виявилась дуже простою у домовленостях й за кілька тисяч гривень згодилась підписати договір. Вона нам і розповіла, що вона сьома й наймолодша дитина Ніни Панасівної, а інших вже давно не має в живих. Сама бабуся померла, коли її було 96 років.

На час написання книги, ми з чоловіком вирішили повністю переїхати у цей будинок, щоб він міг краще відчувати його атмосферу.

Доки він писав, я вирішила прибрати весь будинок й згодом дійшла до підвалу. Саме там мене очікувало найприємніше відкриття. Виявилось, що Ніна Панасівна підписувала кожну свою консервацію, наприклад: «Ягідне варення для Олексійка», «Сливове з полуничним варення для Марійки».

Я не могла повірити, що цю милу й люблячу бабусю можна було так просто викинути зі свого життя.
Невже всі дев’яносторічні жінки здатні робити консервації, підписувати їх, а потім йти нагору й писати листи? Ні, але її діти та внуки все одно вирішили, що це непотріб.

Я не можу змиритися з думкою й відчуваю образу на них замість неї. Як так можна було?

Оцініть статтю
Дюшес
Ніна Панасівна дожила до 96 років і виховала семеро дітей!
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.