Наша мама дружить із сусідкою. Звуть її Ніна Тимофіївна. Я ж називаю просто «тітка Ніна».
В неї є син Андрій, якому 30 років. Він хороший чоловік. І красивий, і добрий, і заробляє гарно. Як зараз пам’ятаю, коли ми святкували його золоту медаль після закінчення школи. Ще в класі дев’ятому він захопився програмуванням, а потім вступив в університет і почав вивчати цю справу.
Загалом, зараз він працює в престижній компанії.
Та от шукати собі другу половинку Андрій не спішив. Тож батьки мало не втратили свідомість, коли дізналися, що увечері син приведе до них на знайомство дівчину. Тітка Ніна бігала, як навіжена. Так вже раділа, що її Андрійко знайшов собі пару.
І ось настав той самий вечір. Ніна Тимофіївна відчинила двері і оторопіла на місці. Потім підійшов її чоловік і його радісний настрій теж кудись зник. Подружжя було шоковане.
Обоє стояли і мовчали як вкопані і лише тоді батько промовив до Андрія: «Ну, що ж, проходьте гості дорогі». Тоді матір покликала сина на кухню, нібито допомогти щось принести. Насправді ж хотіла поговорити про те «чудо», яке син привів до них у квартиру.
Зустріч завершилась доволі швидко і беземоційно. Батьки не хотіли ображати сина, тому погодились досидіти до кінця, та і стіл вже був накритий. Та не встигли молоді вийти за двері, тітка Ніна вся на нервах і в сльозах прибігла до нас. З мамою вони довго сиділи і розмовляли на кухні про життя. Ніна Тимофіївна ніяк не могла заспокоїтись:
«Де ж мій чудовий, вихований, розумний Андрійко міг підчепити таке «чудо в пір’ях»? Мало того, що вона малолітня, то ще й розфарбована у всі кольори райдуги. Купа тату і пробитий язик.
Та якби ще вона була скромна, розумна, вихована, добра, то на зовнішність би ніхто не звернув увагу. А ця дівиця була хамовита, нахабна, неосвічена. Сім’я її неблагополучна, а сама дівчина ніде навчається, закінчила школу і сидить вдома.
Мені навіть не було про що з нею поговорити. Нормальних питань вона не розуміла, а коли намагалась щось розказати, то краще б і рот не відкривала. В моїй голові не вкладається, як Андрюша планує жити з нею. Та й взагалі не знаю, як він з нею зв’язався та ще й до нас приволік.
Не про таку невістку я мріяла так точно. І що найбільше образливо, Андрій заслуговує значно більшого. Потрібно будь-якими способами їх розлучити.»
А ви вважаєте, правильно вдаватися до таких радикальних методів?
