Ніщо так не ранить душу людини, як слово. Словом можна піднести до небес або боляче кинути до землі
Я зустрів свою майбутню дружину випадково. Вона сиділа на автобусній зупинці й тихо плакала. З дитинства я не можу дивитися на жіночі сльози. Тато завжди вчив мене, що справжній чоловік ніколи не дозволить жінці плакати.
Того дня я не міг пройти повз, тож підійшов до неї та запитав, що трапилося. Виявляється, у неї вкрали сумочку з гаманцем і всіма документами. Вона була не місцева, тож не мала чим добиратися додому, а в місті не було в кого зупинитися. Настю, так її звали, я в біді не залишив. З того часу ми не розлучалися.
На весіллі, коли ми озвучували клятви один одному, я пообіцяв коханій, що ніколи більше вона не буде плакати. Як-то кажуть: «Ніколи не кажи ніколи».
Через 10 років мені довелося знову дивитися на жіночі сльози. Наш 9-річний син сильно образив матір. Сварити його я не став, покликав до себе в кабінет на серйозну чоловічу розмову. Син сів на стілець, а я навпроти. Ми довго мовчали й ніхто не порушував тиші. Поки Андрій не витримав і попросив:
–Покарай мене, тату. Я заслужив на це, – тихо сказав він, опустивши голову.
-Ні, сину. Ти заслуговуєш на спокійну розмову. Ніщо так не ранить душу людини, як слово. Словом можна піднести до небес або боляче кинути до землі. Колись я дав твоїй мамі слово, що ніколи не дозволю їй плакати, а сьогодні я порушив це слово. Нумо домовмося, ти допоможеш мені виконати свою обіцянку і більше ніколи не грубитимеш матері.
Син мовчки кивнув головою, а тоді додав:
-Обіцяю!
З того часу у нашій родині прийнято всі серйозні проблеми вирішувати словом.
