У вересні до класу прийшла нова дівчинка — Олеся. Вона була такою тендітною й крихкою, що здавалося — сильніший порив вітру зламає її навпіл. Завжди ходила у теплому светрі, з-під якого визирали гострі, як у пташки, плечики. Рідке світле волосся, заплетене у тоненькі косички з великими рожевими бантами. Великі очі на блідому трикутному обличчі дивилися сумно й здивовано.
Високому, спортивному Олегові вона здалася казковою принцесою, яку треба берегти, — що він і робив із щирим запалом. А дівчата зразу невзлюбили новеньку.
“Дивись, кісточки й шкіра, а вередує, ніби красуня… На що вона взагалі здатна? Але ж найкращого хлопця вже відбила”, — злісно шепотілися вони на перерві.
У школі Олеся не ходила до їдальні. Від шкільної їжі їй відразу погано ставало. Щодня вона брала з собою велике яблуко. Відкушувала крихітні шматочки й так повільно жувала, що за велику перерву не встигала доїсти. Дівчата хмикали, побачивши у смітнику великий недоїдений огризок. Олег ковтав обід, майже не жуючи, і мчав до Олесі, щоб бути поруч.
Він провожав її додому й носив її портфель. І жоден хлопець не насмілився над ним посміятися. Така жарт коштував би дорого, адже Олег славився силою. Незабаром усі звикли, що вони разом скрізь і завжди.
Олег витримав важку суперечку з батьками й після школи не поїхав до обласного центру вступати до університету. Йому було байдуже, де вчитися, аби лише не розлучатися з Олесею. Поступив до технікуму у рідному містечку. Батьки Олесі дуже любили Олега й спокійно довіряли йому свою доньку. Вона добре вчилася, але екзамени ледве здавала — їй погано ставало майже на кожному. Подальше навчання не обговорювалося.
Олеся була пізньою дитиною, і батьки тремтіли над нею — не дай Боже, захворіє, переживатиме. Хоча, якщо чесно, вона не так часто й хворіла.
На сімейній раді вирішили, що для дівчини важливіше не освіта, а щасливий шлюб. І тут усе складалося чудово. Олег — відмінний наречений. Мама Олесі працювала лікаркою й влаштувала доньку секретаркою головного лікаря поліклініки. От і сиділа Олеся у приймальні, друкувала на машинці та відповідала на дзвінки.
Тільки батькам Олега Олеся не подобалася. Не про таку наречену мріяли вони для сина. Умовляли його опам’ятатися, казали, що він не розуміє, на яке життя себе прирекає. Вона не буде для нього опорою, навряд чи зможе народити…
А Олега нічого таке не турбувало. Йому просто подобалось опікати тендітну дівчину. Він сам відчував себе ще сильнішим поруч із нею. Подобалося, що вона не схожа на інших дівчат, і те, як вона дивилася на нього своїми великими сірими очима. Але батьки так набридли йому розмовами про шлюб, що він просто зробив Олесі пропозицію.
Її батьки були раді, що доньці дістався такий чудовий наречений. Тепер можна й померти спокійно — дочка не пропаде. Правда, Олечка не була привчена до господарства. Тому вирішили, що після весілля молодята поживуть у них, доки не звикнуть до сімейного життя, а вони допомагатимуть, якщо щось. У них і квартира більша.
Батьків Олега це теж влаштовувало. Хоча б син бутиме ситим.
Молоді жили мирно й дружно. Їм і сперечатися було ні про що. Коли Олеся завагітніла, батьки спочатку не повірили. Живіт навіть на останніх термінах залишався маленьким. Та й пристрасті між ними батьки не помічали. Ляжуть спати — із кімнати ані стогону, ані шепоту.
Олесі не дозволяли піднімати навіть важкі книги, щоб виносити дитину. Батьки навіть забороняли їм спати разом. Для Олега купили ще один диван, на який він і перебрався.
Олегу не подобалось спати окремо від дружини, і він став ночувати у батьків. І це знову всіх влаштовувало. Тільки батьки його постійно бурчали, що він навіть зв’язався з цією худорлявою — все життя буде їй прислужувати. Він сердився, ішов із дому до друзів.
І одного такого вечора познайомився з Юлею — міцною, гарненькою й безпосередньо сексуальною брюнеткою. Здорових молодих людей потягнуло одне до одного з незвіданою силою. Обоє знепритомніли від почуттів, кидалися в обійми, наче звір на здобич. І кожен день їх пристрасть розпалювалася ще більше.
Батьки дорікали Олегу, що він гуляє від дружини, коли вона так потребує його. Хоча Олеся особливо не хвилювалася. Вона прислухалася до себе, до нового життя всередині, і була цим повністю зайнята. Дитина неспокійно штовхалася в животі й викликала у неї сильний апетит. Заспокоювалася лише на свіжому повітрі. Тому Олеся годинами сиділа на балконі й читала книжки.
Чи то дитина була занадто відмінною за темпераментом від мами, чи то їй набридло сидіти у тісному животі, але народилася вона передчасно. Хоч і невеликий син, але жвавий і схожий на батька. Навіть батьки Олесі визнали це й раділи.Одного ранку, коли внуки прибігли зранку розбудити бабусю, вони знайшли її спокійною, з легкою усмішкою на обличчі, ніби вона просто спала, але серце вже не билося.
