Життя у мене складалося якнайкраще. Хороша родина, турботливий чоловік та чудові діти. Старший синочок-4 роки, і молодша донька-3 місяці. Я реалізувалася в професії, зараз сиджу в декреті, але роботу не покинула. Працюю віддалено.
Три дні тому у мене зламався ноутбук. А для дистанційної роботи-це головне джерело доходу. Я без нього як без рук. Я пишу різні статті у жіночий журнал в мережі. Робота багато часу не забирає, а ось гроші, ніколи зайвими не бувають!
Чоловік з ремонтом техніки не товаришує, а в сервісному центрі повідомили, що на діагностику треба чекати 10 робочих днів, оскільки у них дуже багато замовлень.
Потім я згадала, що мій однокласник, колись займався ремонтом комп’ютерів. Я вже декілька років з ним не спілкувалася, але вирішила йому написати у соцмережах. Написала, що мені потрібна його допомога і покликала до нас в гості, познайомитися з моїм чоловіком і дітьми.
Арсен приїхав до нас додому після роботи. Привіз тортик до чаю. Через 7 років після школи він зовсім не змінився. Такий же веселий та безтурботний.
Я приготувала смачну вечерю. Запекла курочку з картоплею, зробила овочевий салат та закуски. Чоловіки випили по 100 грам за знайомство. Я пила сік. Градус в крові допоміг розговоритися. Арсен почав розказувати для мого чоловіка Михайла , як минали наші шкільні роки. Як ми тікали з уроків, як влаштовували вечірки у друзів, коли батьків не було вдома. Як нам приписували роман (хоча насправді ми навіть з ним не цілувалися). Як ми вирішили з Арсеном вступати в один університет.
На кухню забіг мій синочок Артем, дочка Марійка саме спала після годування.
Арсен, візьми і ляпни:
Ох, який у вас маленький красунчик. Щось не дуже на вас схожий. З нас трьох він більше на мене схожий! І почав помічати, – такий блакитноокий… і волосся світле як у мене. Ну точна моя копія. Та й ніс схожий! Точно такий як я у дитинстві. Співпадіння-не думаю!
Мій чоловік аж закашлявся. Я відчула, що напруга у розмові росте. Тому швидко постаралася змінити тему. Я принесла з іншої кімнати ноутбук. Арсен почаклував над ним близько години, і все запрацювало.
Я задоволена швидким ремонтом зібрала для Арсена свої фірмові пиріжки. Подякувала йому за допомогу, і він поїхав. Мій чоловік цілий вечір зі мною не розмовляв. Просто ігнорував. Пішов спати у вітальню. Вранці я намагалася йому пояснити, що Арсен так жартує, що у нього така манера спілкування ще зі шкільних років. Він завжди спершу говорить, а потім думає.
Ви з ним зустрічалися?-поцікавився чоловік.
Я істерично посміхнулася:
– Ні звичайно! Ми з ним просто дружили в школі, ну і вчилися в одному університеті на різних факультетах.
Наступна фраза мене шокувала, і перекреслила все моє уявлення про наше безхмарне життя …
-А наш син і справді схожий на цього твого дружка. Ти помітила, що у нас в сім’ї немає блакитних очей, і ми всі чорняві, а син світлий, з блакитними очима !? Дивно? Мені, здається, ти усі ці роки робила з мене л*х*.
Мене просто паралізували ці жорстокі слова.
“Ноги моєї у цьому домі не буде, поки я не побачу ДНК-тест, що це мій син”,-сказав чоловік.
Я поки поживу у батьків, а ти зробиш тест. І щоб дружка я твого у нашому домі більше не бачив. Чоловік зібрав речі, взяв відгули на роботі і поїхав на декілька днів до батьків у село.
Я проревіла всю ніч, боялася, щоб не перегоріло молоко.
Ніякого тесту я робити не буду! Не тому, що боюся. Я прекрасно знаю від кого народила сина. Головне у родині-довіра. А в нас вона згубилася. Адже чоловік повірив абсолютно чужій людині.
Де нема довіри-нема родини!
Що мені робити? Як вчинити правильно?
