Мамо, познайомся, це Соломія, моя наречена, з порогу мовив Остап, ніжно обіймаючи розгублену дівчину за стан. Ми сьогодні подали заяву до РАЦСу.
Вітаю… розгублено прошепотіла Ганна, витираючи руки лляним рушником. Щойно закінчила готувати борщ. Заходьте, чого ж на порозі стояти?
Ганна відчула у грудях гостру осоту. Остап її втіха, сенс усього… Чемний, лагідний хлопець і раптом так різко: довів маму до відчаю самим фактом свого весілля.
Ганні болісно було чути про таке останньою. Невже вона чужа, що не розуміє бажання сина мати родину? Та ні, навпаки пораділа б і допомогла б зі святом…
Мамо, пробач, що нічого не казав раніше… зніяковіло обійняв її Остап. Все як у сні закрутилося… Закохався, як парубок, з першого погляду, назавжди.
Ти й є ще парубок, невже двадцять пять це вже вік? сумно посміхнулася Ганна й заховала образу у сутінках душі. Про майбутнє поговорімо краще. Де жити думаєте?
Поки що разом із тобою, якщо не проти, полегшено зітхнув Остап. Зрозумів, мама не гнівається. Згодом щось купимо.
Чому ж я маю бути проти? навіть здивувалася Ганна. У нас три кімнати, місця вистачить кожному.
Соломія, соромязливо стоячи у дверях, злегка всміхнулася але швидко принишкла. Їй зараз треба сподобатись матері нареченого, а вже після весілля покаже справжній характер.
******************************
Весілля святкували на широку ногу: Ганна для єдиного сина не пошкодувала ані гривні. Вичерпала приховану скарбничку, а ще й купила молодятам путівку на море хай добре відпочинуть перед життєвими бурями. Тим паче, що Соломія вже повідомила про вагітність.
Ганна не те щоб не схвалювала вибір сина… Просто дівчина здавалася їй чудною. На все погоджується, завжди всміхається мовби крила за спиною приховує.
Сестра Ганни, Ярослава, тільки підсмокнула від цих химерних підозр.
Молися, що маєш таку невістку! відчайдушно сміялася. Нині вона лагідна, та зачекай відчує себе господинею, тоді побачиш. Потім майже шепнула, встигаючи стати суворою. Пильнуй її, якщо душа неспокійна. Змушує голову скарати може статись, що перед Остапом грає ангела, а вдома покаже роги.
Ярославині слова виявилися віщими. Щойно Соломія отримала той омріяний штамп у паспорті, змінилася геть до невпізнання. Скориставшись зайнятістю Остапа, почала по-своєму доводити Ганну.
Дівчина нахабно заявила, що чужим у їхньому сімейному гніздечку не місце. Вперше почувши це, Ганна ледь не впала зі стільця. Вона чужа тут? Увечері Ганна пішла до сина скаржитись на невістку.
Мамо, ти просто не так її зрозуміла, відмахнувся Остап, не вірячи, що його кохана здатна на таке. Вона добра, найкраща, правда.
Соломія, почувши це, задоволено примружилася. Її сон-грай іде як треба.
А за кілька снів дівчина зустріла Остапа у сльозах: мовляв, боїться лишатись у квартирі біля Ганни та намагалася її вбити.
Ти ж знаєш, заплакана бурмотіла вона, як у мене страшна алергія на мед. Я вирішила вночі допомогти Ганні на сніданок, підходжу до кухні, а вона у млинцеве тісто мед заливає! Я ж могла вмерти!
Остап, зблід, понісся до мами з’ясовувати стосунки. Закричав, що вже дорослий й сам вирішує свою долю, що не дозволить кривдити найдорожчих.
Ганна нічого не розуміла, тільки розгублено стояла, істерика Остапа боляче врізалася у серце. Питання зустрічали шквалом гніву. Їй занило в грудях, тремтячими руками вона дістала ліки, але Остап продовжував верещати, ніби й не бачить материного болю.
Не витримавши, Ганна схопила плащ і пішла до сестри. Що вона зробила не так? Чому син став, немов чужий? Образа щеміла гострою зіркою.
Біля підїзду Ярослави її серце закружляло, і вона впала посеред ночі просто на асфальт, як розчахнутий мак…
******************************
Минуло два тижні від дня смерті Ганни. Остап, наче мовчазний тінь, ходив домом і лише себе звинувачував. Соломія втирала сльози й підносила склянку води.
Любий, я розумію твій біль, але треба жити далі, гладила його живіт, вже помітний. Не можу дивитись на тебе такого й мені боляче.
Остап мовчав, а у Соломії від роздратування очі почорніли. Хоч план і спрацював, про таке фінале вона не марила. Думала, що просто обміняють квартиру із Ганною, та чудесна удача сталося як у сні.
Раптом двері відчинились: зявилася Ярослава.
Як можна ось так входити до чужої домівки? випалила Соломія, зі злістю зиркаючи на гостю.
Це, до речі, і є мій дім, всміхнулася Ярослава. Ти хіба не знала? Квартира на мені записана.
У Соломії з рук випала склянка. Стільки років, стільки примар і все марно?
Остапе, це що ще таке? зірвалась вона на крик.
Саме те, що чуєш, байдуже відповів син. Мама хотіла викупити цю квартиру у тітки Ярослави, копила кожну гривню…
…І все віддала на ваше весілля, доповнила сестра. Я ж мала оформити житло на вашу дитину, та не судилося. Даю три дні, щоб зїхали. Інакше викличу поліцію.
***********************************
P.S.
Остап залишився жити у тітчиній квартирі. Сам. Соломія того ж вечора зібрала речі й, кинувши в спину, що дитина взагалі не від нього, пішла геть крізь висвітаний сон.
