Головою, ніби збираючи сили перед стрибком у невідомі глибини, Ярина Борисівна переступила порог офісного будинку, наче входила у новий розділ свого життя. Ранкове сонце, що пробивалося крізь скляні двері, грало блискавками на її доглянутих кучерях, підкреслюючи впевненість у кожному кроці. Вона йшла коридором, наповненим тихим гомоном голосів і цоканням підборів, відчуваючи, як кожен крок наближає її до чогось важливого не просто нової роботи, а зміни, можливості бути собою за межами звичних стін домівки.
Підійшовши до стійки ресепшену, вона посміхнулася ніжно, але з гідністю.
«Вітаю, я Ярина. Сьогодні мій перший день», сказала вона, намагаючись, щоб голос звучав міцно, без тіні нервування.
Ресепціоністка молода дівчина з тонкими рисами обличчя і уважним поглядом підняла брови, ніби здивована самією думкою, що хтось добровільно хоче працювати в цьому офісі з його напруженою атмосферою.
«Ви… до нас? сумнівно запитала Оксана. Вибачте, просто… тут рідко хто затримується довше за місяць.»
«Так, мене вчора взяли в HR, відповіла Ярина, відчуваючи легке здивування. Сьогодні перший день. Сподіваюся, все буде добре.»
Оксана подивилася на неї з такою щирою жалістю, що Ярина на мить збентежилася. Але потім дівчина обійшла стійку і жестом запросила йти за нею.
«Ходімо, покажу ваше робоче місце. Ось біля вікна ваш стіл. Світлий, просторий… але будьте обережні, додала вона пошепки. Не забувайте блокувати компютер, а ще краще поставте складний пароль. Не всі тут раді новим. І ваша робота… не повинна ставати чиїмось видовищем.»
Ярина кивнула, оглядаючись. Офіс був просторим, але в повітрі відчувався дивний напружений холод. За моніторами сиділи жінки з накладеним макіяжем, у обтягуючих сукнях, з зачісками, ніби вони готувалися не до роботи, а до показу мод. Вони виглядали на вісімнадцять, хоча їм було за тридцять. Їхні погляди ковзнули по новачці, оцінюючи, наче вона вже програла, навіть не почавши.
Але Ярина не зітхнула. Вперше за довгий час вона почувалася живою. Дім, сімя, нескінченні турботи про дитину, прибирання, готування все це тиснуло на неї, як важкий камінь на грудях. Вона втомилася бути лише «дружиною», «мамою», «господинею». Сьогодні вона була просто Яриною, і мала право на своє життя, карєру, визнання.
Перший день пролетів миттєво. Ярина з головою пірнула в роботу: оформляла замовлення, заповнювала звіти, вивчала систему. Вона не шукала слави їй просто було важливо відчувати, що її праця цінна. Але за її спиною лунали шепотіння. Наталя висока, з пронизливим поглядом і хижацькою посмішкою і Тетяна її подруга, з холодним голосом і звичкою пліткувати обмінювалися колючими фразами, перекидаючись значущими поглядами.
«Гей, новачко! різко озвалася Наталя, коли Ярина закінчувала складний звіт. Принесіть кави. Чорної, без цукру. І швидше!»
Ярина повільно обернулася, зустрівши її погляд. У її очах не було ні страху, ні покори.
«Я тут прибиральниця? спокійно, але з такою силою запитала вона, що Наталя на мить завмерла. У мене своя робота. І повірте, вона важливіша за вашу каву.»
У відповідь почувся злий смішок. Наталя усміхнулася, наче почула щось кумедне. Але в її очах блиснула лють. Вона не звикла, щоб їй перечили. З цього моменту Ярина зрозуміла: війна почалася.
Оксана запросила її на обідню перерву. Дівчина була доброю, щирою, і в її очах читався біль, ніби вона сама пройшла крізь пекло.
«Ніхто не сказав вам про обід? з усмішкою запитала вона. Не дивно. Тут мало кого турбують нові.»
«Чесно кажучи, я навіть не помітила, як час пролетів, зізналася Ярина, вимикаючи компютер.»
Вони спустилися до їдальні, і по дорозі Оксана розповідала про розклад офісів, правила, людей. Але Ярина майже нічого не запамятала її думки були деінде. Коли вони повернулися, то побачили, як Наталя й Тетяна швидко відійшли від її робочого місця, наче їх спіймали на чомусь забороненому.
«Ну що ж, почалося, подумала Ярина. Але я не та, кого можна зламати.»
Ввечері вона пішла останньою. Офіс спорожнів, але залишився липкий слід не лише від втоми. Наталя й Тетяна вже зібрали «союзників» кілька співробітниць, готових до інтриг. Вони вирішили: новачка має зникнути.
Наступного ранку Ярина прийшла рано. Тиша, порожні крісла, лише Оксана вже сиділа за стійкою.
«Знаєте, прошепотіла вона, коли Ярина підійшла, я місяць тому працювала на вашому місці. Мене перевели, бо ці дві вона кивнула у бік кабінету Наталі й Тетяни мало що не дов
