Нова теща, нове життя — і жодної тривоги
— Василю, не забудь купити до вихідних “Медовик” та більше фруктів, — нагадала чоловікові Оксана, швидко заглянувши в холодильник.
— Навіщо? У нас що, свято? — здивувався Василь, розглядаючи пачку кави.
— Ти знову забув? У суботу приїжджає мама! З новим чоловіком. Вони тепер будуть жити тут, у нашому місті! — промовила Оксана з натиском.
— Як це «жити тут»? У нас ж двокімнатна квартира, — здивовано сказав Василь, відкладаючи каву.
— Ну не в нашій квартирі, звісно, — розвела руками Оксана. — Просто мама вийшла на пенсію, вийшла заміж і вирішила переїхати ближче до нас. Щоб бачити внука, допомагати.
Василь кивнув і пообіцяв усе купити, але всередині нього почало рости дивне занепокоєння. Його теща, Наталя Миколаївна, завжди викликала в нього внутрішній жах. Не жінка, а скеля — залізобетонна. Витончена, холодна, з ідеальною зачіскою та начальницьким тоном, вона все життя пропрацювала в залізничній галузі і тримала підлеглих у жорстких рукавицях. І кожного разу, коли Наталя Миколаївна розповідала, як карала співробітників, Василь мовчки радів, що не працює під її керівництвом.
А тепер — вона поруч. Невже її невичерпна енергія спрямується на їхню сім’ю? А якщо втрутиться у виховання сина, почне командувати, казати, як краще?
Оксана ж була в захваті. Допомога з Максимом, шкільні справи, уроки — тепер не доведеться мчати з роботи в паніці. «Мама все візьме на себе», — запевняла вона. Але Василь відчував, що спокійному життю прийшов кінець.
І ось настала суботня ранок. Дзвінок у двері.
— Василю, мама приїхала! — радісно скрикнула Оксана і кинулась до дверей.
Вона розчинила двері… і завмерла. На порозі стояли двоє. Поруч із ставним, добродушним чоловіком — невисока, струнка жінка з м’якою усмішкою та короткою світлою зачіскою. Василь остолбенів. Це точно не була та сама Наталя Миколаївна, яку він знав!
Але тут жінка знайомим, але незвично теплим голосом промовила:
— Діточки, як же я за вами сумувала! Василю, Оксанко, Максимку, вітаю вас, мої рідненькі!
Василь переглянувся з дружиною. А чоловік уже жваво потиснув йому руку:
— Ну вітаю, зятю! Я Олексій Петрович. Сподіваюся, подружимося! — і з широкою усмішкою потягнув важку сумку на кухню.
Наталя обняла доньку, потім онука, і навіть Василеві дісталися обійми. Він стояв, не вірячи в те, що відбувається.
А на кухні тим часом Олексій Петрович дістав із сумки банки з солінням, копченості та, як годиться, пляшечку кришталевої. Він помітив погляд Василя й розсміявся:
— А як же! Ми тепер рідня. Хочеш, розповім, як з твоєю Наталею познайомився?
Виявилося, Олексій був бригадиром у сусідньому депо. Одного разу нагрянула перевірка — і серед перевіряючих була вона. Сувора, строга. Він не зніяковів, виклав усе як є. Вона спробувала задавити авторитетом — не вийшло. А коли він іронічно назвав її «чарівною жінкою», вона вперше за багато років почервоніла.
Так і закрутилося. Потім побачення, потім кава, потім човен, гриби та кохання. Олексій зумів пробудити в Наталі не лише жінку, а й теплу бабусю. Тепер вони разом забирають Максима зі школи, їздять з ним у село, Наталя захопилась рибалкою, а нещодавно дивились човни на сайтах.
— Приїжджайте і ви до нас у село, Василю, — сказала вона одного разу. — Усе працювати та працювати… А коли жити?
Коли друг Василя, Петро, дізнався, як змінилася його теща, лише зітхнув:
— Оце тобі пощастило. У нас теща мало що сім’ю не розвалила, а в тебе — золото!
І Василь з ним повністю погоджується. Тепер він дивився на Наталю Миколаївну зовсім іншими очима. Бо іноді залізне серце — просто чекає, поки його хтось розтопить.
