Диво під Новий рік
Остапе, поясни мені, будь ласка, як ти міг забути?! Я ж зранку кілька разів тобі це нагадувала і ще смс написала! Соломія з докором дивилася на чоловіка.
А той стояв на порозі кухні з розгубленим обличчям і тільки знизував плечима.
Та не знаю я сам, Соломійко Просто вилетіло з голови і все, виправдовувався Остап.
А телефон?
А телефон я з кишені не витягував, от і смс не побачив
Соломія почала «кіпятитися».
Значить, новий акумулятор для автівки не забув купити, а про те, що донечці треба під ялинку подарунок, забув?!
Забув Просто автомагазин працював лише до восьмої вечора, ось я і поспішав, про все забув. Пробач.
Мені інколи здається, Остапе, що твій старий “Жигуль”, який ламається щомісяця, тобі дорожчий за Марусю, Соломія сіла на табурет і важко зітхнула, поглянувши на годинник.
Годинник показував пять хвилин до одинадцятої. Вже пізня година, надворі ніч, виправити щось було неможливо. Від цього на душі було ще гірше.
Соломіє, навіщо ти таке кажеш? Я люблю Марусю, ти ж це знаєш. Просто так сталося… Забув… З ким не буває?
Зі мною не буває, Остапе! Соломія ледве втримувалась, щоб не підвищувати голос, щоб донька не почула їхню розмову.
Чоловік хотів обійняти Соломію, щоб залагодити назріваючий скандал, але вона відсторонилась, повернулась спиною і почала накладати олівє у салатницю.
«Півдня на цей салат витратила, щоб чоловіка побалувати, а він а він забув купити дочці подарунок!»
От відчувала, що треба все самій робити, тихенько нарікала Соломія. Ні ж, довірилась тобі, Остапе… Думала, ти відповідальний чоловік.
Соломійко, я визнаю свою провину, але якщо подумати нічого страшного не сталося, відповів Остап. Ну і що, не буде подарунка під ялинкою. Давай скажемо Марисі, що
Що, милий? Що скажемо? Що в тата пам’ять погана у тридцять сім? Чи що йому важливішим був акумулятор?
Скажемо, що у Святого Миколая цього року багато справ, тому він не зміг прийти. А завтра вранці я куплю Марисі подарунок і урочисто вручу. Так би мовити, від Миколая.
Та де ти купиш?! Усі магазини завтра зачинені, хіба що продуктові. Ех, Остапе, Остапе
Обурення Соломії було зрозумілим.
З народження Марисі в їхній родині зявилася гарна традиція: в ніч з 31 грудня на 1 січня одразу після бою годинника всі разом приходять до ялинки і знаходять там подарунки.
Особливо цю традицію любила Марусенька, яка, як всі діти її віку, вірила в Святого Миколая, диво та новорічні чудеса. Вона так щиро раділа, коли знаходила під ялинкою те, про що давно мріяла.
Скільки було радості на її обличчі, коли вона відкривала маленьку коробочку, перевязану стрічкою!
Ось і сьогодні Марусенька вже кілька разів зазирала під ялинку (щоб раптом побачити подарунок до півночі), а мамі розповідала, як чекає свого подарунка від Миколая.
Цікаво, що цього року мені дідусь подарує? мріяла вголос. Я б хотіла велосипед, як у Дмитрика з третього поверху. Але якщо будуть ролики теж добре.
Соломія всміхалась, дивлячись на доньку. Вона ж якраз і просила чоловіка взяти для Марисі ролики. Зазвичай подарунок для доньки обирала вона, але сьогодні Остапа терміново викликали на роботу, і Соломія вирішила: навіщо їй їхати, якщо чоловік може купити по дорозі додому все потрібне.
Остап приїхав уже після восьмої, а коли через дві години Соломія почала накривати святковий стіл і запитала про подарунок, той раптом пригадав, що нічого не купив
Соломіє, давай не псувати собі настрій у таке свято, попросив Остап, знову намагаючись обійняти дружину. Я ж не навмисне Так склалося. Хочеш, я сам з Марусею поговорю й усе поясню? Вона зрозуміє.
Соломія не відповіла.
Вона продовжила сервірувати стіл, а по щоках котилися сльози. «Як так? Як можна було забути про подарунок для дитини?»
До останнього Соломія думала, що Остап подарунок приготував і чекає зручного моменту, щоб покласти під ялинку. А тепер уже магазини зачинені, нічого не купиш
Тобі допомогти? невпевнено спитав Остап, дивлячись, як Соломія розставляє тарілки.
Дякую, ти вже «допоміг»
У цю мить на кухню влетіла радісна Марусенька, яка вже переглянула всі новорічні мультики:
Мамо, тату! До Нового року менше двох годин залишилось! Скоро Миколай мені подарунок принесе!
Соломія сердито глянула на чоловіка.
Та швидко відвернулась, щоб донька нічого не запідозрила не хотілось псувати їй свято.
Вже у голові вона придумала, як владнати ситуацію: просто покладе під ялинку конверт із грошима, а на конверті напише: «Марисі на ролики».
Звісно, це не те, чого очікує дівчинка в цю ніч, але вже хоч щось.
*****
Коли об 11-ій вечора вся сімя сіла за стіл, у двері несподівано постукали.
Остапе, ти когось запрошував? здивувалася Соломія. Бо я точно нікого не кликала.
Я теж… Може, сусіди? Піду гляну, а ви поки наливайте сік, сказав чоловік.
Відчинивши двері, Остап побачив перед собою бородатого чоловіка у червоній потертій куртці. На святого Миколая він зовсім не був схожий. Радше бездомний. Було видно й з вигляду, і по запаху (від нього виразно тягнуло не парфумом).
Вам чого? Квартирою, може, помилилися, чи грошей прийшли просити? Одразу кажу: не дам, все одно спустите на горілку.
Та ні, грошей у вас просити не збираюсь, не так вже й погано в мене, бадьоро відповів незнайомець.
«Не бідує?! Серйозно?» Остап ледь не розсміявся.
Він ніколи не ставився зневажливо до безхатьків, навпаки співчував. Просто ця фраза здалася йому смішною. Ну зрозуміло ж, що грошей немає, а тут: «Не бідує».
А що тоді вам треба? Остап вийшов на сходову, ледь прикривши двері, щоб запах не зайшов до помешкання.
Я тут котика у підїзді знайшов. Гарнесенький такий Хотів запитати, це не ваш випадково? Може, загубили?
Остап усміхнувся.
«Чоловік, мабуть, зрозумів, що просити грошей марно, тому ходить з котиком хоче віддати чи продати».
Даруйте, вперше бачу цього котика. Та й у нашій сімї тварин ніколи не було.
А може, візьмете? Дівчинці точно сподобається, якщо у вас є дитина.
«От і почалося», подумав Остап і похитав головою.
Ні, дякую, не треба.
Зрозуміло зітхнув бородатий. Ну що ж, піду тоді на смітник викину.
Чоловік вже було рушив, ховаючи котика, аж раптом Остап зупинив його за плече.
Стійте! Що значить на смітник? Навіщо котика викидати? Залиште у підїзді.
Та все одно виганять на вулицю. А на смітнику хоч ящик картонний знайдеться, де сховатись, і їжу знайти можна.
Остап усе життя був байдужим до тварин, але чомусь раптом стало шкода цього малюка.
Він уявив собі, як той проведе ніч самотою І холодно І голодно…
Мабуть, якби мав час подумати, може, передумав би. Але не було коли за столом чекали Соломія й Маруся…
Давайте його сюди! Остап вихопив у бородатого котика. Не треба на смітник.
Як скажете, усміхнувся незнайомець і попрямував вниз сходами.
*****
Коли Остап повернувся в квартиру, із кухні визирали Соломія і Маруся.
Де ти пропав так надовго? Щось сталося?
Все гаразд, посміхнувся Остап, ховаючи котика за спину і лише думав, щоб він не мяукнув.
Якби Соломія дізналася, кого привів вигнала б на вулицю. Та й не відомо, кого саме
Ясна річ, що дізнається вона все одно, але треба трохи часу підготуватись і знайти слова, щоби пояснити, навіщо він за годину до Нового року приніс додому кота, навіть не порадившись з рідними.
А хто приходив? підозріло глянула Соломія. «Мабуть, щось надумав», подумала вона.
Та то… сусід наш, Богдан з пятого поверху. Питав, який акумулятор краще брати для машини.
А-а Ну, ти ж у нас “спеціаліст”… Йди мий руки, і за стіл Новий рік скоро!
За хвилинку, зараз буду!
Коли дружина і донька пішли на кухню, Остап носився квартирою, шукаючи, куди подіти котика.
Балкон холодно. Туалет небезпечно. Дитяча і спальня не годиться. Залишалась вітальня
Остапе, йдеш чи ні? вигукнула Соломія. Скільки можна чекати?
Іду, іду!
Не довго думаючи, чоловік відкрив шафу, посадив котика на нижню полицю і, залишивши дверцята прочиненими, помчав до кухні.
*****
З Новим ро-ко-ом! лунало з вулиці.
Остап приєднався до привітань, побажав дружині і доньці здоровя й щастя.
Поки він казав тост, Маруся поставила склянку на стіл і побігла до ялинки. Соломія враз згадала, що забула покласти конверт під ялинку, і сердито глянула на чоловіка: мовляв, ось через тебе
Сам тепер і доньку втішай!
Але Марусенька зовсім не засмутилася. Навпаки через кілька хвилин закричала від радості.
Кричала так, що навіть гомін надворі заглушати не міг.
Мамо, тату! Ідіть швидше! Дивіться, що мені Миколай приніс!
Остап із Соломією прибігли до вітальні й застигли у дверях. Біля ялинки стояла Марисюня, а під ялинкою лежав маленький білосніжний котик.
Я так давно мріяла про котика, і Миколай мені його подарував! ледь не плакала донька. Назву його Сніжком!
Дівчинка взяла пухнастика і міцно пригорнула, а Соломія відвела чоловіка в бік.
Це що таке? Звідки? То ти?
Соломійко, не гнівайся Я зараз усе поясню, почав Остап.
Гніватися? Чого б це?
Соломія глянула на щасливу доньку.
Дивись, яка Маруся щаслива! Але, знаєш, міг би й попередити, що готуєш сюрприз. Виходить, я тебе марно сварила, обійняла вона чоловіка і поцілувала в щоку.
А Остап тільки дивився, не вірячи, що все так просто владналося.
І справді: під Новий рік трапляються справжні дива. І донька щаслива, і дружина добра.
А все завдяки білому котику
Він раптом згадав про бездомного.
Слухай, Соломійко Тут таке
Остап щось прошепотів їй на вухо, а вона здивовано подивилась та кивнула.
*****
Ось так, Івановичу, бородатий чоловік поплескав по плечу іншого. Усіх котенят пристроїли, слава Богу. Можемо повертатись у підвал, поки не зачинили.
Ага, молодці ми з тобою, Миколайовичу. Гарно придумав з тією сміттєвкою, усміхнувся другий.
Думаєш? А я хвилювався, що ще й матюків дістану за такі слова.
Ризик був, та й лише справжня добра людина, котрій небайдужа доля котика, забере його додому.
Авжеж
Малюки в добрих руках, все буде добре! Ти добре придумав.
Бездомні сиділи на лавочці біля будинку, у якому сьогодні прилаштували чотирьох кошенят, знайдених у тому ж підвалі.
На вулиці було людно, ніхто їх не гнав. Дехто навіть зичив здоровя й щастя. Чоловіки дякували у відповідь.
Враз із підїзду вибіг Остап, озирнувся, знайшов поглядом лавку й помахав рукою бездомним, побігши до них.
Чого це він? Повертає котика? здивувався Миколайович, впізнавши Остапа.
О! Це той самий стиха подивувався Іванович.
З Новим роком вам, люди добрі! радісно вигукнув Остап, підбігаючи й простягаючи велику торбу. Ми з дружиною зібрали вам гостинці до свята!
Дякуємо, не очікували всміхнулись Іванович з Миколайовичем.
А це особисто від мене, Остап передав пляшку шампанського. Щоб не «насухо», як то кажуть.
От, Івановичу, тепер і ми Новий рік відзначимо по-людськи! Бувають же дива, зрадів Миколайович.
Остап вже збирався йти, але повернувся:
А десь святкуватимете?
Та тут, у підвалі неподалік Там тепло, сухо.
А ходімо зі мною. В гаражі у мене і диван розкладний, і обігрівач, і посуд є. Машину на вулицю віджену, нічого їй не станеться. Вам буде зручніше.
Та ми і так влаштуємось намагались відговоритися.
Ні, краще хай буде більше місця. Тільки дивіться не напивайтесь!
Ні, обійдемось, лише символічно, поспішив запевнити Миколайович.
Оце добре. Я вам довіряю. А завтра прийду розкажете про себе. Може, і вам, як котикам, пощастить, і знайдеться затишне місце
Оце дивина прошепотів Іванович.
І не кажи погодився Миколайович.
Отака ніч вийшла. По-справжньому новорічна і дивовижна.
