Захар крізь сон відчув, як хтось гладить його по голові. Так робила дружина Юля кожного ранку, прокинувшись. Зараз мав би пролунати її ніжний сміх, але його не було. Просто не могло бути. Чоловік швидко схопився з ліжка, озирнувся навколо себе, у кімнаті нікого не було. Це лише сон.
Голова тріщала від вчорашніх посиденьок із хлопцями. Скільки пляшок вони випили він не пам’ятав, але знав точно – треба похмелитися. Тоді стане легше, не так болітиме. Захар вийшов з кімнати та пішов перевірити як там Давид. Син мирно спав у своєму ліжку. Такий беззахисний, спокійний, але як завжди сумний. Батько задумався та не міг пригадати, коли востаннє бачив на обличчі сина посмішку. А коли востаннє чув голос своєї дитини? Здається вчора Давид кричав, щоб тато зупинився та перестав пити, але чоловік цього практично не пам’ятав.
Захар пішов на кухню. Треба було терміново випити води. На порозі перечепився через порожню пляшку, яка з гуркотом покотилася по кімнаті. Чоловік матюкнувся про себе. Вся кухня була застелена пляшками. Були там і з-під пива, з-під горілки та навіть коньяку. У раковині назбиралася гора брудного посуду. У попільниці тліли недопалки від сигарет. Чоловік відкрив вікно, впускаючи у квартиру свіже повітря. Потрібно прибрати поки син не прокинувся, а то знову втече з дому.
На стіні висів календар за минулий рік. Чоловік зупинився, розглядаючи його. Цей календар купила Юля напередодні свят. Їй сподобалася картина із символом Нового року. Вони тоді посперечалися, чи буде він висіти на кухні. Захар був проти, але дружина, як завжди перемогла. Спогади про кохану викликали посмішку на обличчі. Рік минув з того дня. «Скоро Новий рік…», задумався чоловік.
Коли те скоро точно він сказати не міг, бо не пам’ятав скільки днів минуло з того часу, як він пішов у запій. Яке сьогодні число, котра година? Можна було б глянути на телефоні, та він його продав, коли не вистачало грошей на пляшку. Телевізор розбили з друзями під час чергового застілля. Давид сильно образився, бо тепер не зможе дивитися футбол. Це єдине, що цікавило хлопця після того нещасного випадку.
«Що я зробив, коли побачив сина засмученим? Здається ще більше нагримав на нього та наказав забиратися у кімнату». Захар любив сина, понад життя любив, але, коли ставав п’яним – його дратувала присутність дитини у домі. Ще більше його дратувало, що вдивляючись в обличчя сина він бачив перед собою дружину. Давид був дуже схожим на матір. З кожним роком ця схожість проявлялася все більше.
Головний біль знову дав про себе знати. Чоловік дістав аптечку, точніше те, що від неї залишилося. Крім зеленки та бинтів більше нічого не знайшов. Довго наважувався чи йти до сусідки, але мігрень все-таки перемогла. Тітка Галя жила у квартирі навпроти. Вона завжди виручала його, коли потрібно було приглянути за Давидом. Через декілька хвилин він почув тупцювання біля вхідних дверей. Жінка відкрила двері, тримаючи в руках таблетки аспірину. «Золота жінка». Протягнувши таблетки горе-сусіду, промовила: «Захаре, так же не можна. У тебе син підростає. Про нього подумай, якщо на собі вже хрест поклав. Молодий же ще чоловік»
Захар забрав пошту та повернувся у квартиру. Знову прийшла куча платіжок та чергове попередження за несплату електроенергії. «Кляті комунальники! Їм би тільки гроші дерти. Це тобі привітання з прийдешнім…» Увагу чоловіка привернуло відображення у дзеркалі. Він підійшов ближче та ніби поглянув на себе зі сторони. Колись красиве обличчя, покрилося зморшками. Під очима залягли глибокі темні круги. Чорне волосся вкрила сивина. А йому тільки 31 рік.
Захар знову пішов на кухню, набрав води у склянку та випив одразу дві таблетки аспірину. Після цього став мити посуд та прибирати пляшки. Через відчинене вікно у квартиру долинала музика з кафе за рогом. У пам’яті одразу постали картинки з минулого. «На дворі сипав сніг, було морозно та холодно. Він поспішав у те ж саме кафе на зустріч із Юлею. Це був переддень Нового року, а їй не терпілося вручити йому подарунок. Коли чоловік сів за столик, нетерпляча дружина простягнула йому подарункову коробку. Відкривши її, обличчя розтягнулося в посмішці. Це був позитивний тест на вагітність. Найкращий Новий рік у його житті»
Зі спогадів чоловіка вирвав Давид, який зайшов на кухню. Нічого не сказавши хлопець відкрив холодильник: «Як завжди!». Розвернувся та пішов у передпокій одягатися. «Ти куди?», запитав батько, але й так знав, що відповідь не отримає. Кожного ранку одне й те саме. За сина тато не переймався, бо знав, що у тітки Галі жаліється на нього та їсть щось смачненьке. Все ж таки добре, що світ не без добрих людей.
«Скоро Новий рік…» як якесь відлуння знову промайнуло у голові Захара. Та що ж це таке, може білочка хапає? Відколи сталася аварія, Захар терпіти не міг це свято. Найгірше з усіх можливих. Треба негайно випити! Побіг у спальню та почав перекладати речі у комоді. Колись він тут сховав пляшку «на чорний день». Розкидаючи речі, Захар дістав із самого дна маленьку коробку. Він знав, що всередині, але все одно не наважувався відкрити. Цей подарунок він підготував Юлі перед Новим роком. Вдихнувши якомога більше повітря все ж таки відкрив. Золота каблучка з гравіюванням «Ти мій Всесвіт». На очі накотилися сльози. Як же важко йому без неї та хіба Давиду легше?
Коли хлопчик був маленьким, він просто обожнював зиму та новорічні свята. Усією родиною вони ходили на ковзанку, ліпили сніговика та грали в сніжках. За сімейною традицією разом наряджали ялинку та пакували подарунки у святкову обгортку. Їхнє щастя зруйнувала одна прикра аварія.
Непрохані спогади лише розізлили чоловіка. Він чимдуж жбурнув коробку об стіну. Від сильного удару відвалився низ коробки й звідти випала пачка грошей. Оце сюрприз. Так на ці гроші можна з мужиками цілий місяць розважатися. «Скоро Новий рік…» Знову цей голос у голові. Новий рік – це улюблене свято Давида. Хіба його дитина не заслуговує на щасливе дитинство після всього, що сталося? Ні, він більше не питиме. Цього разу усе зміниться на краще.
Захар швидко зібрався та пішов до тітки Галі по сина. Хлопця поява тата здивувала та ще більше шокувала його заява: «Давид, збирайся ми йдемо по ялинку!». З самого ранку уже налигався чи що? Хлопець не вірив словам батька та подумав, що у того вже зовсім погано з головою. Та Захар не заспокоювався. Став будувати плани на Новий рік, розповідав, що потрібно купити та навіть тітку Галю запросив у гості, щоб разом відсвяткувати.
Давид зрозумів, що папа говорить серйозно та вперше за останні декілька років посміхнувся. Вони йшли вулицями святкового міста. Оглядаючи вітрини магазинів та розмовляючи про те, як добре, що випав сніг. На центральній площі красувалася велика зелена ялинка, освітлена новорічними вогниками. Хлопці завмерли від такої краси. Колись у їхньому домі теж стояла ялинка та світилися вогники.
Першим ділом батько повів сина по ялинку. Вони обрали найкрасивішу та купили на неї нові іграшки. Пройшлися по магазинах, набрали повні пакети свіжих овочів та фруктів. Давид любив мандарини. У їхньому домі завжди пахло мандаринами. Юля також любила їх їсти. Батько кпив синові цілий мішечок мандаринів.
Залишилися гроші навіть на подарунки. Разом вони обрали, що подарувати тітці Галі й поки Давид розплачувався за покупку, батько встиг купити сину м’яч. У новому році він знову оплатить футбольний гурток.
З величезними пакетами вони повернулися додому. Давид радів та прийнявся допомагати татові встановлювати новорічну красуню. Покликавши тітку Галю, усі разом почали прикрашати ялинку. У двері постукали. На порозі стояли приятелі по випивці, але Захар навіть не впустив їх на поріг. «Я з цим зав’язав, хлопці. Веселих свят та щасливого Нового року!», промовив чоловік, закривши двері перед їхнім носом.
Цього року все зміниться. Три роки тому Новий рік перетворився на справжній кошмар. Юля прокинулася дуже рано та побігла по магазинах. Переддень Нового року, усі заклопотано кудись поспішали. Близько 9 години Захару зателефонували з лікарні. Спершу він подумав, що це якась страшна помилка та вони помилилися. Він ніяк не хотів вірити у слова лікаря: «Вашу дружину збив автомобіль. Ми робили все можливе…» Далі чоловік не слухав. На цьому телефонному дзвінку закінчилося його житті. Лише алкоголь допомагав втамовувати біль. Він не дозволить більше минулому отруювати своє та синове життя.
Тітка Галя допомогла хлопцям накрити стіл. Щоб не пропустити бій курантів, сусідка принесла стареньке радіо. Годинник пробив 12 годину. Усі почалися обмінюватися привітаннями: «З Новим роком! З новим щастям!» Давид тримав новенький м’яч, тітка Галя – нову теплу хустинку, а для Захара найбільшим подарунком стала можливість виправити своє життя та повернутися на правильну стежку. Поки усі захоплено розглядали подарунки, чоловік тихенько пішов у спальню. Дістав із шухляди стареньке родинне фото. Вони зробили його у перший Новий рік Давида. На ньому усі щасливі та усміхнені. Захар повісив фото на стіну, ще раз поглянувши на дружину: «З Новим роком, кохана! З нашим сином усе буде гаразд. Я обіцяю!»
Новорічне диво існує. У цьому точно переконався Давид, дивлячись, як тато змінився за один передноворічний день.
