Настуня поверталася додому в Тернопіль на Новий рік. Вона вирішила зробити мамі несподіваний подарунок, тож нічого не казала про свій приїзд. Коли Настя підкочувала до рідного подвіря, легко постукала у знайомі двері. Відчинила їх її молодша сестра усміхнена Соломійка, як завжди, кинулась навстріч до Насті обійматися! День промайнув у турботах та святкових приготуваннях. З Соломійкою вони шинкували олівє, а мама саме чекала, щоб діти зібралися разом, і готувала настояну любовю стравузапечену картоплю з вершками та мясом по-домашньому.
А я, доню, ще зранку наче передчувала, що ти будеш вдома, з ніжною усмішкою сказала мама. Тільки думала, що ти приїдеш не сама. Після Віталія ні з ким не зустрічаєшся?
Ні, мамо, не згадуй краще, відмахнулась Настуня.
Враз задзеленчав її телефон. Дівчина глянула на екран і аж присіла з подиву.
Боже милий, ось-ось і Новий рік люблю та й не люблю це свято. То звіти, то підрахунки, голова квадратна Ще трохи і нарешті відпочину два тижні, роздумувала Настя.
Вдома, ввечері, вона допрацьовувала річний звіт на ноутбуці. Директор сказав: як комісія не знайде помилок, може відпочивати аж до 12 січня. Тож працювала напружено, мріяла поїхати додому, до мами й сестрички.
Завтра ще треба було забігти в Сільпо за подарунком мамі, а для Соломійки вже купила новий смартфон заздалегідь. Квиток на Нічний Інтерсіті до Тернополя купила ще на початку грудня, про всяк випадок навіть місце внизу в купе обрала.
У ту ніч Насті наснився незвичайний сон. Вона зустріла в зимовому лісі маленьку дівчинку туго вбрана, з великими очима, сиділа на пеньку й гортала казку.
Ти загубилась? Де батьки? запитала Настя.
Не губилась. Я ще не знайшлася, відповіла дівчинка. А ти не проспи своєї долі, зустрінеш її сьогодні вечором Вставай, час летить, звіт не чекає!
Настя прокинулася, як віскі облив, автоматично глянула на годинник:
Мамо рідна, ледве не проспала! зойкнула вона, пригадуючи, що саме о девятій ранку мала бути фінальна перевірка, і звіт готовий.
Зібралася за лічені хвилини, навіть каву лишила на роботу. Накинула пухнасту кофту, хутряний капелюшок, і побігла на трамвай. Їхати треба було лише пять зупинок зручно. Сіла в трамваї, почала роздивлятись людей і раптом вгледіла ту саму дівчинку зі сну! Тільки вона їй підморгнула і зникла, наче ніколи й не була тут.
Мабуть, перенапружилася, це все втома подумала Настя.
У офісі панувала передсвяткова метушня. Дякувати долі, Настин звіт прийняли без єдиної помилки, шеф Сергій Васильович потис їй руку та дав премію аж 2500 гривень!
Насті вистачило на гарну вовняну хустку для мами й сорочку для Соломійки. Ще купила смачного львівського пляцка, шоколадок, Київського торта і Львівське ігристе.
О пів на восьму, задихана, вона вскочила у свій вагон, і перечепилась через залишений на проході рюкзак, ледь не впавши.
Ой, перепрошую! спритно підхопив її молодик з бешкетною усмішкою. Це мій, велике пробачення, зараз прибираю!
Та нічого, збентежено посміхнулась Настя, відчуваючи, як щоки спалахують.
Уиявилось, їхнє купе тепер ділили разом. Хлопця звали Ростислав, сам з Івано-Франківська, до Тернополя їхав у службових справах, мав завтра важливу зустріч, а до Нового року поспішав додому.
А ви куди? невимушено розговорилися.
Додому, до мами й молодшої сестрички. Нарешті дали відпустку хочу відпочити, допомогти по господарству.
А з ким Новий рік зустрічаєте?
Ще не вирішила Настя відчула, як серце блискає тривогою та ніжністю. Не зустрічала того, з ким хотілось би розділити життя А ви?
Я також самотній. Зустріну, може, і свою людину, відповів Ростислав з лагідною посмішкою.
Їм обоє стало легко разом, ніби знайомі сто років. Хлопець частував домашнім яблучним пирогом, який спекла мама. Згодом у купе приєдналися добра пані Марія Степанівна із шістирічним онуком, які їхали до дочки на Волинь, і вони всі разом пригощалися давнім печивом, пили чай, ділилися теплими словами.
Із вікна миготіли святкові гірлянди: у містах лунали Щедрик і Світ вечірній. Ростислав зізнався, що давно мріяв побачити Тернопіль саме напередодні свят, бо атмосфера казкова.
Можемо обмінятися телефонами? запитав він.
Настя посміхнулась і погодилась.
На скільки лишаєшся вдома?
До десятого хочеться бути поруч із близькими, а там видно буде
Може, ще зустрінемось. Ти дивовижна дівчина.
І мені з тобою цікаво. Але, мабуть, це те саме поїздне спілкування: відвертіше ніж у житті, але потім кожен рушає у свій бік.
А раптом тихо відповів хлопець. Ну добре, ходімо спати.
Уранці потяг прибув у Тернопіль. Настя про свій приїзд не повідомляла знала, де в саду під грушею лежить запасний ключ. Розпрощалися з Ростиславом біля таксі: побажали один одному справжнього щастя і ще раз щиро усміхнулись.
У будинку вона нарешті обійняла маму й сестричку. День промайнув, як одна митьжарти, радощі, приготування, запахи дитинства, мамина улюблена страва, дружня атмосфера. Настя знову відчула себе потрібною і щасливою.
Як добре, що ти приїхала додому, доню! сказала мама. Ти завжди сюрпризи робиш у найкращий час
Тут у кишені задзеленчав телефон. Настя глянула на екран. Дзвонив Ростислав.
Привіт! Все ще тут, не встиг повернутись додому Ти б не запросила мандрівника до вашого родинного свята?
Настя розсміялася:
Звичайно, мамо, можна до нас запросити мого знайомого? Він один у місті, повернутися не встиг
Приходь, хлопче, тепло сказала мама. Хай буде веселіше!
Зустрівши свій Новий рік у родинному колі, Настя нарешті зрозуміла: щастя це коли любиш та ділиш час з тими, для кого твоє серце завжди відкрите. А зустрічі інколи трапляються саме тоді, коли ми найменше цього чекаємо, якщо лише вчасно прокинутися і бути відкритим до світу та людей.
