Я самотня пенсіонерка. Чоловіка не стало уже давно, син виріс та живе окремо. В гості звичайно заходить, але не так часто, як хотілося б. Кожного вечора перед сном я прогулююся у місцевому парку. Того вечора почалася злива, тому я чимдуж почимчикувала додому. Коли переходила вулицю, мене збило авто. Прийшла до тями уже в лікарні.
Біля мого ліжка сидів мій любий синочок, схоже я його добряче налякала. Дякувати богові все обійшлося. Я тримала незначні забиття та подряпини, але під час падіння підвернула ногу. В лікарні мене тримали недовго. Назначили ліки, уколи та заборонили навантажувати ногу.
Оскільки Єгор працював, то піклуватися про мене не міг, найняв доглядальницю. Вранці до мене прийшла молоденька тендітна дівчина років 20. Ми познайомилися, її звали Ліля. Дівчина мені одразу сподобалася. Така вихована, мила та приємна. До всього самотня, хлопця немає, орендує квартиру. Працює у лікарні, а у вихідні підробляє доглядальницею.
Ввечері син повернувся з роботи, Ліля саме накривала на стіл. Я запропонувала дівчині повечеряти з нами. Під час прийому їжі помітила, що Єгор постійно поглядає на Лілю, схоже вона йому дуже сподобалася. Я була рада, адже уже давно хотіла стати бабусею.
Ця парочка почала зустрічатися. Мені стало набагато краще, завдяки майбутній невістці. Турбота та піклування зробили своє діло. Через місяць Ліля так гарно округлился, я зрозуміла, що дівчина вагітна, але не від мого сина. Вони ж лишень місяць разом!
Коли з сином залишилися наодинці запитала:
–Синку, ти готовий прийняти чужу дитину, як власну? Ти ж навіть не знаєш, хто біологічний батько, а Ліля хоч в курсі від кого вагітна?
–Мамо, я кохаю Лілю, тому це наша дитина. На цьому ми ставимо крапку.
Більше я цієї розмови не підіймала. Моя дитина щаслива та закохана – це найголовніше. Якщо син приймає чужу дитину, то і я зроблю те саме. Дійсно, яка різниця, хто батько малюка. Тато не той, хто зробив, а той – хто виховав.
Через декілька місяців Ліля народила прекрасну дівчинку Дану. Перший час після народження матері важко, це я по собі знала, тому запропонувала дітям пожити разом. Допомагала Лілі справлятися з дівчинкою, розповідала що до чого та як краще все робити. Коли у малечі почалися коліки, підміняла невістку вночі, щоб вона хоч трішки поспала та відпочила. З часом стало легше. Ліля навчилася все робити самостійно, Дана більше не капризувала та мирно спала вночі, тому діти переїхали жити окремо.
Минуло 5 років. За цей час я настільки зблизилася з Даною, що й думати забулася, що вона мені не рідна. Діти жили прекрасно й щасливо. Ліля ставилася до мене, як до рідної мами, прислухалася, допомагала. Я щиро раділа, що маю таку прекрасну та людяну невістку. На вихідні я забираю онучку до себе, щоб діти могли побути разом.
Одного разу ми з Діанкою дивилися якусь передачу, де чоловік та дружина сварилися. Тут дитинна шокувала мене зізнанням:
–Тато теж сильно кричить на маму.
Розпитувати дитину, що відбувається у них вдома я не стала, вирішила про все поговорити із сином. Виявилося, що їх життя далеко не ідеальне. Єгор зізнався, що подав на розлучення, бо має іншу жінку, яка чекає від нього його дитину.
Нову невістку прийняти я не змогла. Просто ставилася до неї байдуже. Навіть народження рідного онука не допомогло. Я продовжувала спілкуватися з Лілею та Даною. Я любила цих двох дівчат, за всі ці роки вони дійсно стали мені рідні й відмовлятися від них я не збиралася.
