У нашій сім’ї так повелося, що багатіти ми не мріємо. Живемо в достатку, кожен рік їздимо на море відпочивати. Є машина, дача. Є син, якому виповнилося двадцять два роки. Син живе з нами, якщо можна так сказати. Взагалі більшу частину року ми з чоловіком живемо на дачі. Там нам подобається. На роботу їздимо машиною. А коли гарно холодає, тоді перебираємося у квартиру до сина. Так що з нами він живе десь пів року, а можливо і менше.
Цього разу, коли ми приїхали в місто, виявилося, що наші сусіди продали свою квартиру і виїхали. Новий мешканець по своєму вигляду заможна людина. З нашим сином знайшли спільну мову, і навіть подружилися. Все б нічого, але той сусід налаштовує сина проти нас. Говорить, що поруч із нами син не стане самодостатнім. Якщо хоче розбагатіти, то якнайшвидше йшов від нас, або щоб ми з’їхали від нього. Таке почути від рідного сина дуже образливо.
Ми ніколи не прагнули до багатства, і сина того навчали. Достатньо заробляти, щоб вистачало на всі потреби. А багатство, то не для всіх. У нас гарна родина, навіщо псувати нам сина? Чоловік збирається поговорити з сусідом, щоб не налаштовував нашого сина проти нас. А я хвилююся, що в того сусіда в голові? Наша така думка, і сину передаємо своїм прикладом. А тут прагнення до багатства. Чим все закінчиться? Чи дати сину спокій, нехай намагається багатіти, чи втримувати від таких думок? Що робити?
