Ольга прокинулася радісна, сьогодні їй виповнилося вісімнадцять, і вона знала, що батьки приготовили подарунок. Що саме не знала, але здогадувалася: дуже хотілося золотого каблучка з діамантом.
“Донечко, прокидайся! З днем народження, рідненька! Дивись, що тобі купили”, мама тримала в руках крихітне каблучко, а тато із задоволеним виглядом стояв поруч.
“Дякую, мамо, тату”, вона підскочила й одразу наділа каблучко на палець. “Ох, яка краса!” Обійняла батьків по черзі й поцілувала. “Дякую, але воно таке дороге”
“Невже на вісімнадцятиріччя улюбленої доньки ми не можемо собі дозволити такий подарунок? Ти ж мріяла про нього”, промовив батько.
“Вставай, доню, це ще не все! Ми вирішили зробити тобі сюрприз поїхати на море. У нас відпустка, і в тебе канікули в університеті”, додала мати.
“Ой, справді? Які ж ви в мене хитрі! І все в таємниці тримали? А як же речі, треба зібрати”
“Я вже зібрала. Подивись сама, чи все є”, мама вийшла з кімнати.
Ольга раділа, єдине, що засмучувало дощ за вікном. Але поки збиралися й вийшли з дому, він уже скінчився. Завантажили речі в авто й рушили. Виїхали на оживлену трасу, і Ольга уявляла, як засмагатиме й купатиметься, повернеться додому з чудовим загаром дівчата позаздрять, особливо подруга Марічка
Ольга ледве розплющила очі, спробувала підвестися і відразу ж скрикнула від болю. Усе тіло немилосердно болить.
“Лежи, лежи, не вставай”, крізь боль донеслися слова незнайомої жінки в білому халаті, яка поправляла подушку. “Зараз покличу лікаря”.
Перед нею вже стояв лікар у окулярах, похилого віку. Побачивши, що вона знову відкрила очі, взяв її за руку:
“На трасі сталася аварія. Вантажівка зійшла зі смуги й врізалася в вас”, він намагався мяко донести страшну звістку.
“Мамо де мама? Де тато? Я хочу їх бачити”, питала Ольга, і сльози котилися по щоках.
“Ольго, тобі треба бути сильною Твоїх батьків більше немає. Ти вижила дивом”.
“Ні, не вірю! Мій тато завжди їздив акуратно!”
Але слова лікаря були жахливою правдою вантажівку занесло на слизькій дорозі, і водій врізався в їхнє авто. Ольга довго приходила до тями, не могла повірити, що батьків більше немає. Їй робили уколи, але навіть у напівзабутті думки про батьків не відступали.
Час минав, вона все ще лежала в лікарні. Лікар нічим добрим не порадував чесно сказав, що після двох важких операцій вона ніколи не зможе мати дітей. Ще один удар. Попри все, вона почала повільно підніматися.
Родичів у Ольги не було. Єдина бабуся, мати батька, жила в селі на Поділлі, але була хворою. Навідувалася подруга Марічка, разом із нею завітав Ярослав, з яким вони кілька разів гуляли в парку. Вона сподівалася, що відносини продовжаться, але більше він не зявлявся.
Після виписки Марічка намагалася розважити подругу. Одного разу привела з собою Тараса, який дуже подобався їй самій, але він вважав їх просто друзями. Тарас із цікавістю дивився на Ольгу йому відразу сподобалася ця тиха дівчина. А коли дізнався, що її батьки загинули в аварії, захотів підтримати.
Незабаром вони вже втрьох гуляли, а одного разу Тарас прийшов сам. Ольга не виходила йому з голови, і він хотів бути поруч. А вона, проводячи час із ним, оживала, тільки переживала, чи не образиться Марічка. Вирішила поговорити.
“Марічко, ти на мене не сердишся за Тараса? Вибач мене”
Марічка ледве стримувала злість:
“А якщо й сержусь ти ж його не кинеш?” Вона й сама розуміла він закохався в Ольгу, і перетягнути його на свій бік не вдалося.
Ольга не зрозуміла її сарказму й, усміхнувшись, сказала:
“Та що ти, Марічко! Як його можна кидати? Скажи, що не ображаєшся.”
Марічка кМарічка кивнула, але в душі вже складала план, як повернути Тараса, адже вона не збиралася так просто здаватися, а Ольга, щаслива від його любові, навіть не підозрювала, що її колишня подрука готує помсту.
