Жанна переїхала до свого нового хлопця. Живуть у гріхові вже пів року, а я не можу спокійно спати вночі. Вона у мене єдина дитина. З батьком дівчинки ми розлучилися, бо він любив «вскочити в гречку», а я терпіти не стала. Так якось сама і справлялася. Зараз шкодую.
Думаю, можливо через брак батьківської любові, вона тепер шукає втіху в обіймах інших чоловіків. Першим був Гриша, Жанні тоді було 19 років. Молода та дурна, а в пір’я вбралася. Заявила, що буде жити зі своїм хлопцем окремо. Я посивіла за ті чотири місяці, що вони прожили разом. Хвилювалася, щоб дочка не завагітніла, адже точно ще не готова.
«Стосунки не витримали побуту» – заявила вона мені, коли вивантажувала валізи із таксі. Я ж то розуміла, що це брехня, бо Гриша лінивець, який сів на шию моїй дочці, а Жанна вчасно змога це помітити.
Жили спокійно два роки, а тут вона знову заявила, що переїжджає до свого коханого. Мені це не сподобалося і я відверто зізналася Жанні, як взагалі ставлюся до життя пари разом без офіційної реєстрації шлюбу. «Це гріх! А так жити не можна. Якщо хочеш переїхати до хлопця, то нехай робить пропозицію!» Ми посварилися, а Жанна все одно не послухалася, зібрала речі й голосно гримнула дверима.
Ну хіба Жанна не розуміє, що я бажаю їй лише найкращого. Раптом вона звикне, ще більше закохається, а потім залишиться біля розбитого корита. Вийде, що марно витратила свій час. Чоловік, який не готовий брати на себе відповідальність не надійний партнер для спільного життя. Що від такого можна очікувати? Нічого хорошого.
А так, якби були зобов’язання, то й була якась певність у майбутньому. Тільки як мені все це донести до дочки, яка не вбачає у спільному проживанні до шлюбу жодних проблем?
