І чого ти досягла цими своїми жалісними словами? запитав чоловік. Але далі його слова вже не мали сили.
Коли ж іще людині прокидатися, як не о пятій ранку, якщо в душі все стискає? Марічка сиділа на краю ліжка й вдивлялася у ранок за вікном.
Серце знову билося якось невпопад: два удари глухо, три тиша. Вчора лікар сказала панічні атаки. Дала направлення на обстеження.
За вісімнадцять років Марічка з амбітної випускниці-економістки перетворилась на Та на кого, власне? На додаток до чоловікового бізнесу? На самозвану бухгалтера, яка веде за нього всі папери і ставить підписи? На прибиральницю, яка ввечері намиває підлогу, бо Богдан «грязюки не бачить»?
Вже прокинулась? Богдан зайшов на кухню, помятий, невдоволений. Опять не спала вночі?
Марічка мовчки кивнула. Налила йому кави. Подала з холодильника йогурт снідає ним, мабуть, уже років пять.
До речі, ковтнув він, сьогодні їду до Львова. На три дні. Зустріч з постачальником. Дуже важливо.
Богдане
Вона знала краще не починати. Знала, що він знову кине цей погляд, ніби вона жаліється, випрошує у нього співчуття, якого там нема. Але все ж сказала:
Не їдь, будь ласка, зараз. Я справді почуваюся погано. Лікар наполягає на обстеженні.
Він застиг. Відставив чашку. Видихнув носом так пирхають ті, кого вже стомили одні й ті самі розмови.
І чого ти домоглася своїм ниттям? Голос майже спокійний, навіть байдужий. Мені треба працювати, Марічко. Працювати, а не щодня слухати про твої приступи, про те, як тобі важко, як ти стомилась. Та хто зараз не стомився?
Він уже звично збирав валізу. Знав: вона промовчить. Проковтне образу, звинуватить себе «так знову не сказала, момент невдалий вибрала».
Але Марічка цього разу не змовчала.
Богдане, вона підвелася. Повільно, спокійно. Ти памятаєш, на кого оформлена наша іпотека?
Він обернувся. Усміхнувся куто.
Яка різниця? На обох, мабуть.
На мене. Лише на мене.
Наче щось тріснуло в повітрі. Марічка бачила, як його обличчя змінилося.
Ти про що?
Про те, як вісім років тому ми брали цю квартиру. Коли в тебе були борги. Немалі. Жоден банк тобі не дав би кредиту, памятаєш?
Він мовчав.
Отож. Іпотека на мене. Квартира на мене. А ще я співпозичальниця по твоїх кредитних лініях для бізнесу. Поручителька. Без мого підпису ти нічого не продовжиш, не розшириш, не зробиш.
Богдан повільно сів за стіл, як підкошений.
Для чого ти це кажеш?
Просто нагадую. І ще, Марічка відкрила шухляду, дістала папку, подала йому. Я все знаю про Анну.
Богдан глянув на папку.
Сидів, мов вкопаний, з обличчям, як у того, кого щойно огріли чимось важким по голові не боляче, але розуміння вже попливло.
Анну. Голос спокійний, рівний. Навіть для Марічки незвично холодний. Та бухгалтерка твого друга Віталія. Красива дівчина, до речі. Молодша від мене на дванадцять років.
Папка розкривається. Одна виписка. Друга. Кладе рівненько перед ним, ніби карти в казино.
Рухи по твоїх рахунках. Оці перекази бачиш? Понад сорок тисяч, пятдесят, сімдесят гривень. Кожного місяця.
Він мовчить.
А ось переписка, додає Марічка, підсуваючи роздруківки. Ти й справді гадав, що я не знаю твого пароля? Я ж сама його придумала три роки тому
Богдан схопив листи, швидко проглянув, зблід.
Де ти це взяла?!
А яка різниця? Марічка налила собі води. Рука ледь тремтіла. Ти виводив гроші через Анну. На її картку. Як думаєш, податкова зацікавиться?
Богдан підхопився, голос зірвався в крик:
Що ти собі позволяєш?! Хто ти така?! Ти все життя у мене на шиї сиділа! Нічого не заробляла! Як утриманка, вдома сиділа!
Утриманка? Марічка гірко усміхнулась. Гарне слово. Особливо для тієї, яка підписувала тебе в банк, займалася бухгалтерією, поки ти «на зустрічах» по готелях пропадав. Квартира на мене, бізнес без моєї підпису ніяк. Це я, «утриманка»?
Ти мені погрожуєш?!
Ні, Марічка підійшла до вікна. Просто пояснюю ситуацію. Бо ти, здається, забув елементарні речі.
Вона повернулась.
За півроку я відновила диплом, пройшла курси підвищення кваліфікації ночами, між приступами і безсонням. Маю пропозицію роботи. Не золото, але вистачить, щоб знімати квартиру і забезпечувати себе з Іркою.
Ірка?! він здригнувся. Ти дочку хочеш забрати?!
А коли ти останній раз з нею бачився, Богдане? Марічка підійшла ближче. Скажи чесно коли розмовляв з нею востаннє?
Він мовчав і справді не памятав.
Марічка взяла ще один документ.
Висновок невролога. Хронічне емоційне виснаження. Панічні атаки. Рекомендовано змінити обстановку, психотерапія, усунути травмуючі чинники. Ось ця стрічка: «довготривале перебування у стресовій ситуації». Розумієш, чим це тобі грозить?
Марічко
А тим, що якщо зараз подам на розлучення суд стане на мій бік.
Марічка клала останній лист на стіл.
Головне через тиждень ти не продовжиш кредитну лінію без мого підпису. Віталій учора дзвонив, каже, банк чекає документи. Моя підпис потрібен.
Богдан сів знову, якось зовсім скрушено.
Що ти хочеш? сиплим голосом. Грошей?
Марічка засміялася тихо, коротко.
Грошей? Бодю, я хочу елементарної поваги! Хочу хоч раз почути: без мене не було б у тебе нічого ні бізнесу, ні квартири, ні цієї чортової поїздки, за яку ти чіпляєшся.
Взяла сумку.
У тебе є час до вечора. Я їду з Іркою до Олесі. Подумай. І коли будеш готовий розмовляти нормально дзвони. Тільки не чекай, що я знову стану тією Марічкою, яка все мовчки ковтала.
Богдан подзвонив через шість годин.
Марічка сиділа на кухні в Олесі, пила мятний чай і дивувалась своїм відчуттям. Наче вибралася з трясовини, що затягувала роками, а тепер просто сидить і дихає на повні груди.
Алло, взяла слухавку. Голос рівний, без тремтіння.
Мені треба поговорити з тобою.
Я слухаю.
Не по телефону. Пауза. Приїдь додому.
Марічка всміхнулась.
Ні, Бодю. Хочеш поговорити приїжджай сюди. Адресу памятаєш?
Він приїхав за годину. Злий, нервовий, з обличчям загнаного звіра.
Олеся, зрозумівши ситуацію, забрала Ірку в іншу кімнату. Марічка залишилася на кухні.
Ти що робиш?! Богдан гупнув кулаком по столу. Це вже шантаж!
Ні. Просто пояснюю факти.
Які факти?! Ти лазила у моїх документах! Слідкувала за мною! В моєму компютері копирсалась!
Богдане, зітхнула Марічка, ти справді думаєш, що атакувати мене зараз найкраща ідея? Після всього, що я показала?
Він замовк. Бо знала, вона має рацію.
Слухай мене уважно, нахилилася Марічка вперед. Я не збираюся тебе знищувати. Не повезу документи до податкової, не буду кричати на всіх. Я просто хочу, щоб ти зрозумів: без мене нічого не буде.
Ти хочеш розлучення? Голос сиплий.
А ти?
Він відвів погляд. Мовчав довго. Зрештою видихнув:
З Анною це нічого не значило.
Не перебивай, підняла руку Марічка. Я знаю про Анну вже півроку. Знала й про гроші, які ти виводив. Знала про ваші зустрічі у відрядженнях, які наполовину були фікцією. Знала і мовчала. Думала: мине. Може, схаменешся.
Засміялася гірко.
Може, я боялася визнати: наш шлюб давно мертвий. Просто обоє вдавали вигляд.
Марічко
Я втомилась бути доповненням до чужого життя. Бути непомітною, бути тягарем у домі, з якого мене випихали. Мене, яка поряд вмирає від паніки й безсоння!
Богдан сидів блідий, кулаки стиснуті.
Ти маєш вибір, продовжила Марічка. Можемо спробувати почати спочатку, без брехні і зрад.
Або ти підеш і забереш усе.
Ні, похитала головою Марічка. Я заберу тільки своє. Квартиру. Свою частку в бізнесі. Кредити, за які поручилась, виплачуватимеш сам. А я буду жити власним життям.
Вона підвелася розмова закінчена.
У тебе три дні. Думай. Коли готовий говорити дзвони. Але памятай: та стара Марічка померла вчора зранку о пятій.
За тиждень Богдан приїхав ще раз.
Тепер уже ніякої самовпевненості. Просто прийшов, сів за той же кухонний стіл у Олесі й довго мовчав.
Віталій каже: без твого підпису банк кредит не продовжить, промимрив. Бізнес стане.
Марічка кивнула.
Я знаю.
Що ти хочеш?
Вона подивилася на нього.
Я хочу розлучення.
Богдан зблід.
Ти серйозно?
Як ніколи, Марічка налила чай. Руки не тремтіли взагалі. Я підпишу в банку усі папери. Продовжу кредит. Але з однією умовою оформляємо розлучення. Мирно. Без скандалів. Ти викуповуєш мою частку в бізнесі, квартира мені. Ірка зі мною.
Марічко
Я вже все вирішила, Богдане, усміхнулася. Знаєш, що найцікавіше? Я вперше за багато років виспалася без пігулок. Просто спала. Без атак.
Він мовчав.
Оце мені і пояснило: я не хвора. Мене не треба лікувати. Я просто мала піти від тебе. Від життя, у якому я ніхто.
Марічка підвелась.
Вибір твій: погоджуєшся розлучаємося по-доброму. Не погоджуєшся подаю в суд, маю всі докази. Тоді втратиш майже все. Вирішуй.
Богдан схилив голову. Розумів програв. Та сама жінка, яку він вважав слабкою, виявилася сильнішою.
Гаразд, видихнув він. Погоджуюсь.
Через три місяці їхній шлюб офіційно закінчився.
Марічка залишила собі квартиру й отримала добру суму за свою долю в бізнесі. Влаштувалася на нову роботу.
Богдан з бізнесом і новою квартирою залишився сам. З дивним відчуттям порожнечі, що обсідало вечорами. Коли поверталося розуміння: розповісти про свій день нікому. Сісти поруч ні з ким.
Анна, до речі, пішла через місяць після розлучення. Зясувалось, шукала не любов, а вигідне життя. Коли зрозуміла, що Богдан тепер сам платить по всіх кредитах й утримувати коханку не може інтерес минув.
Про це Марічка дізналася від Віталія. Усміхнулась. І не відчула нічого. Ні радості, ні жалю.
Просто нічого.
Може, іноді й справді, жінці час самим брати участь у справах чоловіка? Як гадаєте?
