Тесть Віктора чоловік вольовий. Колишній військовий, він звик віддавати команди. При цьому, щоб обов’язково його слухалися. Як жила з ним нині покійна Ольга Сергіївна, їм невідомо. Але такого Михайла Степановича раніше вони не знали. Його дружина вміло керувала його емоціями. Після смерті мами, доньки не можуть знайти загальну мову із татом. Чують від нього лише команди, і ніякої розмови по щирості.
Незабаром у Михайла Степановича ювілей. Він вважає, що доньки повинні дарувати йому незабутні подарунки. А через те, що обидві заміжні, то про своє бажання висловився раніше. Виявляється він хоче гарну машину. Щоб Віка і Соня скинулися і подарували йому на день народження. Доньки ніколи проти нього не говорили й слова. Тому і наразі беруться за голови, чому тато висловлює такі побажання. Адже розуміє, що гроші заробляють чоловіки, живуть не в багатстві.
Вирішили все перевести в жарт. На його постійні нагадування про подарунок, Соня одного разу спересердя відповіла:
– Буде тобі машина, ми пам’ятаємо.
Татусь більше не нагадував. А сам уже мислив, як поїде просторами України по різних видатних місцях. Вже читав в інтернеті, куди в першу чергу він навідається. Цікаве життя починається. А доньки подарують, ніде не дінуться. Адже його слово закон для них. Так в роздумах і планах на майбутнє, незабаром приблизився день народження. Михайло Степанович вирішив святкувати скромно. Доньки приготують святкову вечерю, посидять по сімейному, подарунок даруватимуть.
Від цієї думки світліє на душі. В день народження доньки постаралися. Святковий стіл виглядав чудово. Зібралися зяті, внуки, розташувалися за столом. Віктор ніс велику коробку, вітаючи тестя. Михайло Степанович швиденько розпаковує подарунок. Ну і діти, сюрприз вирішили йому зробити. Зверху в коробці лежала путівка в санаторій до моря на тридцять днів. Дідусь із задоволенням хмикнув. Коли далі розгортав, витягнув велику іграшкову машинку.
Він не розуміючи дивився на дітей, що це? Говорити почала Віка.
– Ми тату, даруємо тобі путівку на відпочинок. Погрієшся на сонечку, погуляєш по видатних місцях. Машину даруємо іграшкову. На велику ми ще не заробили. Самі їздимо на стареньких автомобілях. Немає такої можливості купити дорогу машину. Навіть, якщо розділити на дві сім’ї. Бажаємо тобі здоров’я й успіхів на відпочинку.
Михайло Степанович стояв багровий, ледь не вибухне.
– Забирайтеся звідси, – гучно мовив він.
Віка і Соня зібрали своїх дітей, і разом із чоловіками покинули оселю татуся. Не оцінив батько їхнього жарту. Та тільки таких грошей у них взагалі немає. Не брати ж кредит заради примхи тата. Неприємно завершився вечір. Але того і потрібно було чекати. Михайло Степанович не терпить відмов. А тут діти не послухалися його. Адже він все життя працював, вчив, у люди вивів. А вони так поступили з ним, своїм батьком.
Даремно доньки по черзі телефонували йому пояснювали. Він, як мала дитина, твердив одне, що довіри до доньок у нього немає, нехай не ходять і не телефонують. Більше діти тата не турбували. Від сусідів дізналися, що по путівці все ж таки поїхав. Добре відпочив. Але з родиною не спілкується. А вже пів року минуло. Отакий тато. Не зміг донькам простити, що в них немає грошей на його примхи, на мрію, як говорить сам Михайло Степанович.
