Ну і що? У нас з Володимиром усе гаразд. Зразкова сімя, жодних порушень, діти виросли гідними людьми.
Володимире, знову ключі забув? Надія Степанівна зітхнула, почувши знайоме покашлювання за дверима. Чоловік ніколи не дзвонив, просто стояв і чекав, поки вона сама здогадається відчинити.
Забув, буркнув Володимир, продираючись у передпокій. Поспішав зранку, важливу нараду призначили.
Надія дивилася, як він знімає черевики, залишаючи їх посеред коридору, і мовчки переставляла на місце. Сорок років шлюбу навчили її не сваритися через дрібниці. Володимир працював головним інженером на заводі, відповідав за серйозні проекти, вдома хотів тиші та спокою. Невже вона не може за ним черевики прибрати?
Як на роботі? запитала дружина, наливаючи чоловікові миску борщу.
Та все як завжди. Начальство тисне, робітники не розуміють, обладнання старе. Але справляємося, Володимир автоматично перегортав газету, не відриваючи очей від тексту.
Надія хотіла розповісти про сусідку Олену Михайлівну, яка скаржилася на сина-пияка, але передумала. Володимирові після роботи чужі проблеми не потрібні.
До речі, раптом підняв голову чоловік, Степановичу запропонували підвищення. Переводять у Київ, у головне управління. Гарна посада, зарплатня втричі більша.
Ну й добре для нього, кивнула Надія, прибираючи зі столу.
Він мене порекомендував на своє місце, тихо додав Володимир.
Надія завмерла з тарілками в руках.
Як це?
Директор вирішуватиме наступного тижня. Якщо все складеться, стану заступником головного інженера. Оклад майже вдвічі більший, соціальний пакет, відпустка подовжена.
Володимир говорив спокійно, але Надія чула в його голосі приховане хвилювання. Вона знала чоловіка як облупленого. Він мріяв про цю посаду роками, але ніколи не виявляв амбіцій відкрито.
Володимире, це ж чудово! вона сіла поруч, взяла його за руку. Ти заслужив це підвищення. Стільки років чесно працюєш, жодного разу не підвів завод.
Ще невідомо, дадуть чи ні, чоловік знизав плечима, але по його обличчю Надія бачила, що він уже уявляє себе на новій посаді.
Весь вечір Володимир був незвично жвавим. Розповідав про нові проекти, які зможе реалізувати, про відрядження, про те, як нарешті куплять нову машину замість старих «Жигулів». Надія слухала і раділа разом із ним. Після вечері вони навіть увімкнули музику і потанцювали на кухні, як у молодості.
Наступного дня Надія зустріла у дворі Марію, дружину того самого Степановича.
Вітаю! посміхнулася сусідка. Сергій учора розповів, що Володимир може зайняти його місце. Чудова посада, ми дуже раді за вас.
Дякую, але ще нічого не вирішено, обережно відповіла Надія.
Та що ви, все вже практично вирішено. Сергій каже, інших кандидатів навіть не розглядають. Володимир же найкращий спеціаліст у відділі, всі його поважають.
Надія йшла додому з легким серцем. Значить, недарма Володимир сподівається. Якщо Степанович так говорить, то підвищення майже гарантоване.
Вдома вона вирішила приготувати святкову вечерю. Сходила до магазину, купила мяса на печеню, улюблені Володимирові тістечка. Готуючи, наспівувала пісеньку. Давно вона не почувала себе такою щасливою.
Володимир повернувся пізно, втомлений і якийсь похмурий.
Що трапилося? злякалася дружина.
Та нічого особливого. Звичайний робочий день, він сів за стіл, але до їжі навіть не доторкнувся.
Володимире, ну чого мовчиш? Щось дізнався про підвищення?
Сказали, рішення наступного тижня ухвалять.
А що, є якісь проблеми?
Володимир довго мовчав, потім важко зітхнув:
Розумієш, Надіє, там не все так просто. Конкуренція велика. Іванов також претендує на цю посаду. І Петренко з сусіднього цеху.
Але ж Степанович сказав, що ти найкращий кандидат!
Степанович сказав, але вирішує не він. А в того ж Іванова звязки є. Дружина його в міськраді працює, племінник директора зятем доводиться.
Надія відчула, як стискається серце. Невже все не так безхмарно, як здавалося?
Наступного дня вона вирішила зайти до своєї подруги Людмили. Люда працювала у відділі кадрів на тому ж заводі, завжди була в курсі всіх призначень і перестановок.
Слухай, Людо, почала Надія, навіть не встигнувши роззутися, що ти знаєш про підвищення Володимира?
Людмила поставила чайник, дістала печиво, сіла навпроти подруги.
Знаю, що є така вакансія. І Володимир справді один із претендентів.
А що ще знаєш? Хто конкуренти? Які в нього шанси?
Надю, ти ж розумієш, я не можу розголошувати службову інформацію, Людмила завагалася.
Людо, ми стільки років дружимо! Ну скажи хоча б щось. Володимир увесь вимучився, а я не знаю, як
