Прийшло одного дня до мене в голову питання: “Хто такий розумний повішав на працюючу жінку всю хатню роботу?”
Як тільки я запитала про це себе, то одразу зрозуміла, що робила це все по замовчуванню. Наче так і треба. Але чому? Чому це я, працюючи цілий день на роботі, маю приходити і обслуговувати потреби чоловіка, який теж доросла людина, яка зобов’язана вміти попіклуватись про себе. І в піклування про себе входить також приготування їжі,прибирання, прання. А не тільки помитись та й побритись.
Так того дня я ще й затрималась на роботі, бо керівнику захотілось переробити таблицю квартальної звітності. Ще й перевірити всі дані захотів. Ми там всі мало з глузду немзійшли. На роботі затрималась на декілька годин. А прийшла додому, то вже голова ледь варила. В думках те й проскакувало, що дані, квартальні звіти, таблиці, цифри, обліки.
Зайшла до квартири і на мене з порогу напав з претензіями чоловік. Мовляв, де це мене стільки часу носило. Він вже пару годин вдома, а їсти немає що. Голодний сидить. Мені це тоді дуже розлютило.
– Тобто ти, прийшовши з роботи на пару годин раніше мене, не спромігся зварити собі хоча б щось? І замість того, щоб запитати чи все в мене гаразд, як я, як в мене пройшов день і чому затрималась, тебе цікавить лише те, чого твій шлунок порожній?! Я тобі скажу! Тому що ти нічого сам не приготував. От чому! Хочеш їсти? Сам готуй! Я вже втомилась лише бачити роботу і плиту. Теж хочу серіал глянути,чи якусь передачу, а не одразу падати знесиленою в ліжко!
Що і ще йому наговорила — не пам’ятаю, але того вечора чоловік замовив вечерю з ресторану, заварив мені чаю та зробив масаж після роботи. А потім я лягла спати.
З тих пір в нас вдома всі обов’язки поділені порівну, а ще є правило, що хто перший прийшов з роботи, той і готує вечерю.
