– Ну що це за сукня, ма? Мені стидно за тебе, давай ти йди вперед, а я позаду, щоб ніхто не подумав, що ми разом! Взяла б приклад з мами Ольки, от вона модно одягається! А з тебе всі б сміялися!

– Та скільки можна мені ті обноски приносити? Ви погляньте на моїх подружок! У них все нове та модне, а я, як бомж, ходжу! – гнівно кричала Софія до своїх батьків.
Після криків дівчина не знайшла іншого виходу, як влаштувати справжню істерику зі сльозами. Батьки лише переглядалися між собою та не знали, що й промовити.

– Доцю, та не ображайся ти на нас! Тільки зайві гроші з’являться, то ми купимо щось нове! Ти ж знаєш, як ми з татом важко працюємо! А нам потрібно платити комунальні, жити на щось і бабусі з ліками допомогти! – ніжно промовила мама, щоб заспокоїти свою доньку.

– Як же мені набридли ваші ці «казки»! Ну, звичайно, краще гроші витратити на бабулю, яка вже «доходить», ніж на мене!

– Що ти таке говориш? Хоч трохи думай! Це твоя бабуся, вона тебе на ноги поставила й доглядала! – крикнув голосно батько.

Софія зрозуміла, що жодні сльози уже ситуацію не врятують й відправилась у свою кімнату, голосно гримаючи дверима.

Олег та Тоня поглянули один на одного розгублено. Вони не знали, що діється з їхньою донькою. Хотілося б все скинути на підлітковий вік (дівчинці 13) та поганий вплив однолітків, але хіба ж можна таке говорити про рідну людину?

Жила молода сім’я у суворі 90-ті, коли одяг та взуття були розкішшю і пара, що працювала на звичайній роботі, могли дозволити лише купувати одяг у знайомих за копійки.

Незабаром бабусі не стало. Олег та Тоня довго вмовляли доньку піти з ними й востаннє попрощатися з нею, але та ні за що не погоджувалась. Вони були переконані, що скоро донька з’явиться на похороні, але вона так і не прийшла.

Не минуло й кількох днів після трагедії, як дівчинка повідомила батькам, що тепер гроші, які витрачалися на ліки бабусі повинні витрачатися на неї й першим її бажанням було отримати золоті сережки.

Мама щиро зраділа такій забаганці доньки, бо нещодавно бабуся віддала її свої золоті сережки з рубіном і попросила віддати внучці, коли це буде потрібно.

– Донечко, думаю, я вже можу виконати твоє бажання! Тримай!

– Та ти з мене точно знущаєшся! Не хочу я її обносків! Собі залиш!

Тоня ні словом більше не обмовилась й заховала сережки у надійне місце у серванті.

Наступного дня Софія наказала батькам купити її магнітофон, бо з сережками можна почекати, а от з ним – ні, бо в Ольки вже є – одно касетний, тому вона забажала собі двокасетного!

Батьки відмовилися купувати магнітофон, аргументуючи це знову-таки нестачею коштів й маленька Софія вирішила влаштувати їм бойкот та не розмовляла два дні, а потім батько постукав у її двері й з урочистим виглядом вніс у кімнату чорний магнітофон на дві касети.

– Ось, доню, спеціально для тебе купив у дядька Петра з роботи!

– Так він же старий, знову обноски!

– Ну, якщо він тобі не підходить, то я можу його повернути!

– Ой, та ні, головне, що робочий! Тепер і я не гірше від Ольки.

Тоня не могла повірити, що чоловік зумів зробити таку дорогу покупку.

– Та де ти гроші взяв?

– Та я оце пригадав про ту золоту монетку, що мені батько передав. Я його зберігав, думав потім обміняти, або наступному поколінню передати, але таки продав…

– Та ж нащо? Олег, це ж тобі твій батечко передав! А ти заради якогось магнітофону….

– Та що ти? Нехай так! Зате наша дівчинка почуває себе повноцінною. Маємо ж ми якось її допомогти!

Одного разу Софія разом з мамою йшли у магазин…

– Ну що це за сукня, ма? Мені стидно за тебе, давай ти йди вперед, а я позаду, щоб ніхто не подумав, що ми разом! Взяла б приклад з мами Ольки, от вона модно одягається! А з тебе всі б сміялися!

– Доцю, як ти смієш таке говорити? Твоєї Олі тато начальник великої фірми, тому вони й можуть витрачатися на модні речі, а ми звичайні робочі…

– Знову одне й теж саме! Та скільки це можна слухати?

Вкотре у Тоні стався напад. Її наскільки засмучувало, що донька не бачить їх старань та зусиль, а тільки дорікала своїм батькам, не бачачи їхньої любові. Вона не могла зрозуміти одного: Невже їхній малий гаманець робив їх поганими батьками?

ru.depositphotos.com

Повертаючись додому зі школи, дівчинка помітила біля дому машину швидкої допомоги. Її це розізлило, бо вона не любила цих надокучливих людей у білих халатах. А ще більше її це не сподобалось, коли вона побачила їх навколо мами, що лежала на ліжку й спала.

– Мамі погано? Щось сталось?

– Софійко – сказав тато зі слізьми на очах, підійшов, обійняв її та продовжив – Сталось так, що більше не має твоєї мами! Тепер мусимо у двох виживати!

Після цієї трагедії дівчинка ловила себе не на скорботних думках, а думала вона про те, що тепер буде нікому її готувати, прати та прибирати після неї. Хоча й, здавалось, що дівчинка мала змінитися після такої події та все стало ще гірше. Батько втратив свій контроль й дівчина почала дружити з поганою компанією й у 16 років повідомила батьку, що він стане дідусем, але от про батька дитина вона ні словом не обмовилась, бо сама не знала хто він.

При народженні її дівчинки лікарі повідомили, що вона в принципі здорова, проте через нездоровий спосіб життя мами, вона матиме негаразди з серцем. Софія навіть чути цього не хотіла й відмовилась від дитини. Батько ж не міг дозволити, щоб його онучка потрапила у дитячий будинок.

Софія сказала, що хай робить, що бажає, бо вона все одно відправляється зі своїм теперішнім молодим чоловіком закордон на заробітки.

Батько відпустив її, бо давно не вмів керувати нею, але його внучку Тоню, названу на честь дружини, він виховає, як добру людину. Дівчинка росла дійсно доброю та милою дівчинкою, що обожнювала дідуся! З кожним роком вона розуміла все краще свого дідуся й робила все, що у її силах, щоб він був радісним та щасливим.

З мамою вона майже не спілкувалась, лише двічі на рік зідзвонювалися привітати один одного з днем народження та на цьому все. Незабаром вона одружилась й народила хлопчика.

Коли Олег раптово згадував про свою доньку, то йому хотілось плакати. Він не міг зрозуміти, коли вони з Тонею опустили щось важливе, що виховали їхню доньку такою невдячною!

Багато батьків хапаються за голову, коли бачать результати свого «виховання», але вже пізно…

Як же зрозуміти коли ми зробили ту помилку і як нам її виправити?

 

Оцініть статтю
Дюшес
– Ну що це за сукня, ма? Мені стидно за тебе, давай ти йди вперед, а я позаду, щоб ніхто не подумав, що ми разом! Взяла б приклад з мами Ольки, от вона модно одягається! А з тебе всі б сміялися!