Сашко, я все розумію, але я ж не наймалась куховаркою до твоєї мами, сердито прошепотіла Оксана, кидаючи в кошик банку консервованого горошку. Найбільше хочеться просто кинути все, сісти в авто й поїхати додому. Мені обіцяли спокійний вечір у родинному колі, а в результаті ми з тобою варимо їжу на цілу армію родичів, поки твоя мама сидить собі в куточку! Це що, нормально?
Сашко винувато склав голову в плечі й почав вивчати склад крабових паличок, як ніби дуже переймається їхнім складом. Виглядав, як щеня, що накоїло лиха і знає, що його зараз будуть сварити.
Оксано, тихіше, люди дивляться, незручно тихо проговорив він, намагаючись взяти дружину за лікоть, а вона різко відсмикнула руку. Мама трохи не розрахувала свої сили, буває. Давай докупимо все за списком, повернемось і нарешті доробимо ті салати. Потерпи трохи, ради мене й свята.
“Не розрахувала.” Гарний евфемізм.
Оксана зціпила зуби. Вона чудово розуміла, що свекруха все прекрасно розрахувала.
Все почалося тиждень тому з дзвінка. Валентина Олексіївна зателефонувала привітати молодих з Новим роком і несподівано запросила їх на Різдво до себе.
Діточки мої, воркувала свекруха таким солодким голосом, що можна було діабетом заразитися. Прийдете до мене на Різдво? Скучила за вами страшенно! Посидимо, поговоримо по-сімейному, спогади згадаємо. Так самотньо мені одній в чотирьох стінах…
Оксана відразу відчула підступ. Вона вже знала: “тихі вечері” у свекрухи завжди не закінчуються тихо неодмінно почнеться розмова про онуків.
Вперше, коли Валентина Олексіївна це зачепила, Оксана й Сашко навіть не були одружені.
Оксаночко, а ти не думала про дітей? раптово запитала вона, коли залишились удвох.
Оксана тоді розгубилася.
Ну… невпевнено почала, намагаючись придумати відповідь. Я хочу дітей, але не зараз. Ми ж з Сашком тільки зустрічаємось.
Ой, Оксанко, штамп у паспорті не головне. Дітям він не завадить, махнула рукою Валентина Олексіївна. А ось віку… Часики тикають, ти не молодішаєш. І я теж Так і не доживу до внуків.
Спочатку Оксана губилася, віджартовувалась. Потім почала огризатися. Згодом вона стала уникати зустрічей зі свекрухою для збереження власних нервів.
Так і лишилися вони з Валентиною Олексіївною незнайомими людьми. Оксана б це й далі тягнула, але втрутився Сашко він був надто добрий і мякий син, аби відмовити матері.
Оксано, ну давай зїздимо, просив він, дивлячись їй у вічі. Вона старенька, справді самотня. Один раз, ради мене. Будь ласка.
Сашко, ти ж знаєш я не святкую Різдво. Їдь сам.
Подивись на це просто як на сімейну вечерю, наполягав Сашко. Мама хоче з тобою порозумітися. Ми ж сімя…
Оксана довго опиралася, але таки погодилась. Думала, відбудеться ввічливою усмішкою й чаюванням з тортом. Як вона помилялася…
Все пішло шкереберть ще напередодні. Валентина Олексіївна вимагала прибути о восьмій ранку, щоб довше посидіти. Оксана була проти хотіла виспатися на вихідних. З боєм добилася відстрочки до десятої.
Вони, сонні, зайшли до квартири свекрухи і… Ні запаху мяса, ні шипіння олії. Мама зустріла їх у затертому халаті й бігудях.
Ну нарешті! З’явились, не запилились! замість привітання випалила Валентина Олексіївна. Уже майже одинадцята! Гості на порозі а у нас ще нічого не готово. Треба було раніше встати! Будете допомагати.
Оксана застигла біля дверей.
Які гості? розгублено запитала вона.
Ой, ну як які… Людка й Віталік приїхали з Харкова, гріх не запросити. Тітка Валя з третього поверху зайде. Племінниця ще обіцяла заглянути… Ну як я могла їм всім відмовити? Все, швидко на кухню часу обмаль!
Тут до Оксани дійшло їх не як гостей покликали, а як безкоштовну силу.
Свято стало пеклом. Валентина Олексіївна миттєво перетворилась на генерала, озброїлась ганчіркою й почала роздавати вказівки. Сама не допомагала навіть з продуктами промахнулась: щось забула купити, щось не вистачило. Свекруха дала Сашкові список і відправила молодих у магазин.
Оксана готова була втекти, але змусила себе потерпіти заради чоловіка.
Повернулись і кожен до свого “робочого місця”: Оксана до дошки, Сашко до тазика з картоплею. Замість святкового настрою лише список справ. Пахали п’ять годин без перерви.
До четвертої години почали приїжджати гості. Вбрані, з запахом парфумів, веселі. Оксана та Сашко ж в милі, у плямах, втомлені вкрай. Їм не те що святкувати жити не хотілося.
А Валентина Олексіївна переодягнулась у гарну сукню й нафарбувала губи. Усілася на чолі столу, слухала компліменти.
Валя, як завжди, господиня справжня, стільки всього приготувала! хвалила її якась пані, накладаючи олівє, зроблене невісткою.
Стараюсь, все для вас, відповіла скромно свекруха.
І, звісно, знову почала розмову про дітей, підняла келих за “часики”. Якби не Сашко, який притримував Оксану за коліно, та з легкістю перевернула б миску з вінегретом.
Це був останній раз, сухо сказала вона чоловіку дорогою додому ввечері. Більше моя нога в домі твоєї мами не буде. Хочеш їдь, допомагай, хоч надривайся. Але без мене.
Сашко навіть не сперечався просто кивнув.
Минуло три місяці. Оксана вже забула про болі в спині після тої фіаско, але гіркота залишилась. Коли на початку березня Сашко сказав, що мама кличе їх на восьме березня, вона нервово стиснула щелепу.
Каже, що цього разу точно будемо лише втрьох. Може, тітка Люба забіжить, але просто привітає й піде, пояснив Сашко, побачивши відвертий погляд Оксани, швидко додав: Але я не наполягаю. Просто повідомляю.
Він чекав скандалу, криків, дорікання з приводу зіпсованого свята. Але Оксана лише перевела погляд до вікна, а потім…
Добре, передай мамі, що ми приїдемо.
Ти серйозно? Ти ж сама казала…
Памятаю, що казала. Але якщо відмовлю, вона мене (і нас) знову заспамить дзвінками і сльозами. Я хочу зробити так, щоб вона більше не кликала, не тиснула на жалість. Просто довірся, якщо не хочеш знову горбатитися над плитою.
Сашко вирішив не уточнювати зайняв нейтральну позицію…
Восьме березня, всупереч очікуванням Валентини Олексіївни, почалося не з будильника й суєти. Оксана та Сашко лежали в ліжку, дивились дурнуватий серіал і їли морозиво просто на подушках. Ніяких зборів, макіяжу чи пошуку сорочок.
Вдень свекруха запанікувала й почала дзвонити.
Алло, Валентина Олексіївна? Ви не повірите ми тільки що прокинулись, з удаваним сумом відповіла Оксана. Вчора до ночі були з друзями, проспали будильник.
Як так, Оксанко? Я вас чекаю, недобре відповіла Валентина. Гусак остигає.
Вже збираємось! Максимум година і ми у вас, пообіцяла Оксана й повернулась до серіалу.
Сашко нервово дивився, але мовчав: краще вже лежати, ніж вкотре стояти біля маминої плити.
Ще за годину телефон знову задзвонив.
Ми вже майже виходимо, зараз викличемо таксі й приїдемо, дзвінко набрехала Оксана, не встаючи з ліжка.
Ще через годину новий привід.
Тут аварія, дорога перекрита, жахлива пробка. Думаю, скоро все владнається, сказала Оксана, приглушивши телевізор.
Ближче до четвертої Валентина Олексіївна не витримала:
Ви де є?! Скільки можна їхати?! Ви б вже пішки прийшли!
Оксана почула на фоні сміх і голоси. Прищурилась.
Валентина Олексіївна, у вас гості?
Які гості… Прийшли привітати. Не вигнати ж їх! Ви їдете чи ні? Вже ледве стою, мені важко одній!
Все ясно. Знову очікували робітників, а “тайм-менеджмент” подвів, довелося самій все готувати. Сама собі яму викопала.
Знаєте… Ми не приїдемо, спокійно сказала Оксана.
Що?!
Мені стало зле, мабуть, розболілась дорога. Розвертаємось і їдемо додому.
Спочатку тиша, потім свекруху прорвало.
Як тобі не соромно?! Невдячна! Я тут з ранку стою біля плити, для кого я готувала?! Для кого?! кричала вона. Ти спеціально! Знущаєшся! Якщо у мене зараз щось трапиться?! Сашко! Дай телефон Сашкові!
Сашко все чув, але не рухався лише опустив голову. Оксана, подумавши, вклала трубку й вимкнула телефон.
Те, чого я хотіла, сказала вона чоловіку. Знову толпа і нас чекають, щоб обслуговували. Хай мама сама справляється, раз завела цілий табір.
Ввечері вони поїхали до Оксаниних батьків.
Різниця відчувалась одразу. Тут теж суєта, але атмосфера інша. Ніхто не сидів з кислою мінкою, не чекав прислугу. Мама Оксани намагалася вмістити салатник на столі. Батько різав бутерброди.
О, молоді прибули! радісно зустрів їх батько. Сашко, принеси стільці з спальні, щоб сісти.
Сашко пішов виконувати прохання. Оксана стала біля мами, допомагаючи розставляти тарілки.
Так вони допомагали але добровільно, без примусу. Тут це відчувалось як сімейна традиція. Кожен робив посильну справу для спільного добра.
За столом Оксана дивилась на усміхнену маму, на Сашка, який жваво розмовляв з тестем, і відчувала, як нарешті напруга відступає. Справедливість восторжествувала: через жорсткий скандал, але Валентина Олексіївна навряд чи знову ризикне провертати таку штуку. Мости між Оксаною і її свекрухою спалені, але це значно краще, ніж бути обслугою на чужому святі життя.
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
