ГРІХ З ГОРІХОМ, ЯДРО З ВІДРОМ
— Ну як можна в такому віці бушувати юнацькими пристрастями! Йому ж сорок шість! Що він собі думає? Ця дівчина йому в дочки годиться! Яка там може бути любов? Хм… Закохався, як та миша в пастку! Не розумію й розуміти не хочу! — кип’ятилася Оксана через поведінку свого чоловіка.
Усе це невдоволення слухала її найкраща подруга — Ярина.
— Не поспішай з висновками, Оксанко. Усе налагодиться. У тебе ж ідеальна сім’я, — заспокоювала подругу Ярина.
Хоча і Ярина, і колеги по роботі, і сусіди добре знали, що спокій благополучної родини Оксани висить на волосині.
Богдан (чоловік Оксани) ніби з ланцюга зірвався. Він був сам не свій.
…Все почалося з ДТП. Саме ця пригода перетворилася спочатку на миттєве захоплення, а потім — на останню палку любов.
Була зима. Ожеледь. Щоранку Богдан їхав до офісу на своїй машині. Того дня він їхав обережно, повільно. На пішохідному переході зупинився.
Раптом нізвідки вискочила дівчина і всім тілом впала на його капот. Богдан нічого не зрозумів. У першу мить йому здалося, що вона навмисне кинулася під колеса. Але роздумувати було неколи. Він миттєво вискочив з авто на допомогу.
Постраждала стогнала й охкала.
Богдан посадив її до машини і хотів везти до лікарні. Та дівчина рішуче відмовилася. Сказала, що їй вже краще. А от від гарячої кави не відмовилася б…
Богдан привіз незнайомку до офісу.
Нагодував смачною кавою з бутербродами.
Познайомилися. Дівчину звали Соломією. Богдан помітив, що незнайомка була гарна. Лагідна, з курносим носиком, кучерява, незважаючи на вік — серйозна. А ще вона здавалася чарівною, мов із казки. Хотілося дивитися на неї без кінця й слухати її чарівний голос. Але Богдан швидко взяв себе в руки. Струснув головою, ніби збиваючи навіяння, і провів дівчину до виходу. Він уже й так витратив багато робочого часу. На прощання вручив Соломії свою візитку. Це був лише жест ввічливості.
— Соломіє, телефонуйте, якщо що…
До вечора Богдан вже забув про ранковий інцидент.
А через два дні Соломія подзвонила. Попросила про зустріч. Мовляв, у неї є важлива й термінова справа.
Богдан, досі відчуваючи провину перед нею, погодився.
«Постраждала» розчинила двері своєї крихітної квартирки. Богдан увійшов. У дівчини була перев’язана права рука.
— Ось бачите, Богдане… Хотіла прибити картину на кухні. Не виходить. Рука болить. Допоможете? — скривилася від болю Соломія.
— Звичайно, допоможу. Давайте інструменти, — одразу погодився він.
Картину швидко прибили до стіни. А на столі вже чекали пляшка вина та фрукти.
— Цю подію треба відзначити. Давно мріяла повісити цю картину. Але чоловічих рук не вистачало, — так запросила Соломія гостя до столу.
Богдан не зумів відмовити. Йому стало шкода дівчину. Така гарна — і сама…
Вино за розмовами випили, фрукти залишилися. Їсти не хотілося. Була лише одна спрага — говорити, говорити, говорити…
Додому Богдан повернувся загадковий і приголомшений. Була вже ніч. Дружина Оксана й донька Марійка спали мирним сном. Вони знали, що для Богдана робота — перш за все. Бувало, він і під ранок із офісу повертався.
А через півроку Богдан оголосив, що йде з сім’ї. Оксана й Марійка подумали, що він з’їхав з глузду.
Звичайно, Оксана помічала зміни. По-перше, він забув про її день народження. Такого ніколи не було. По-друге, сімейний бюджет раптом зменшився втричі. По-третє, Богдан став рідше бувати вдома. Можна було б знайти й четверту, і десяту причину…
Оксана відганяла від себе думки. Не хотілося вірити в найгірше. Вона завжди сміялася з приказки «сивина в бороду, а біс в ребро».
Оксана була впевнена в чоловікові на всі сто. До того ж, вона завжди доглядала за собою. У неї навіть були закохані колеги. Але всі їхні спроби розбивалися об неприступність цієї жінки. Оксана любила лише чоловіка й вірила лише йому. І раптом — такий удар!
В істериці вона кинулася до доньки Марійки.
— Марійко, дізнайся у тата все. Хто ця розлучниця? Наскільки це серйозно?
А Марійка таємно від матері вже побувала у тата. Їй тепер не сиділося на місці.
— Мамо, скажу тобі гірку правду. Наш тато закоханий. Жодних сумнівів. Ця дівчина на п’ять років старша за мене. Їй двадцять шість. У неї гарне ім’я — Соломія. Знаєш, мені здалося, що вона дуже схожа на тебе в молодості. Таке саме обличчя, — випалила Марійка.
Оксана зблідла. А коли донька показала фото розлучниці на телефоні, вона попросила заспокійливе.
— Господи! Невже? Цього не може бути! — причитала вона.
Марійка нічого не розуміла.
…У старих гріхів довга тінь. «ОсьІрина взяла дітей на руки, а Богдан, зітхнувши, посміхнувся — вони зрозуміли, що тепер їхня родина буде повною знову, адже любов, як і життя, завжди знаходить шлях через усі бурі.
