Бабця: прийшла, пограла з дитиною, пішла. Я: готуй, прибирай, розважай.
Я на межі. Кожні вихідні перетворюються на нескінченний марафон, де я муся бути ідеальною господаркою, матір’ю та співрозмовницею. А все через візити свекрухи, яка навішує на себе ярлик «люблячої бабусі». Вона приходить, бавиться з онуком, а я повинна стояти біля плити, прибирати та посміхатися, наче в мене нема інших справ. Ця історія не моя, але вона так близька багатьом, що викликає бурю емоцій. Люди обговорюють, сперечаються, і я розумію — не всі хочуть такої «допомоги» по вихідних.
У нашого сина лише одна бабуся — мама мого чоловіка, Ганна Іванівна. Вона — класична бабуся з невеличкого містечка під Харковом. Колись — актриса місцевого драмтеатру, вона обожнює бути в центрі уваги. Постійно повторює, як сильно любить нашого сина, як сумує за ним, як готова допомагати. Але її «допомога» — це лише візити у гості, які більше схожі на театральну виставу.
Ганна Іванівна вийшла на пенсію раніше часу, і тепер їй нічим зайнятися. Вона живе одна, її дні тягнуться повільно, а наш дім став для неї способом розвіяти нудьгу. Ні, вона не приходить, щоб посидіти з онуком чи дати мені відпочити. Вона приходить «у гості». І я не можу відмовити єдиній бабусі, правда? Адже вона ж не робить нічого поганого. У неї є право бачити онука. Кожного разу вона приносить йому іграшки, тримає на руках, іноді навіть гуляє з коляскою по нашому подвір’ю хвилин сорок — і це вся її «допомога». Сусіди в захваті: «Яка чудова бабуся, завжди до онука ходить!» Але ніхто не бачить, що відбувається за закритими дверима.
Я не хочу таких «гостей» і такої «допомоги», навіть якщо вона безкоштовна. Свекруха з’являється щоразу на вихідних, коли мій чоловік, Олег, вдома. Їй подобається, коли вся родина в зборі, щоб вона могла сіяти. Іноді вона приводить свекра, Павла Миколайовича, але він рідко погоджується — у нього своє життя, свої захоплення, і вони з дружиною навіть сплять у різних кімнатах.
А тепер уявіть: я — молода мама, нашому синові ще немає й року. Він капризничає, у нього ріжуться зубки, болить животик, я не сплю ночами. Але я муся «скористатися» бабусиною допомоАле наступного разу, коли вона знову прийде, я візьму дитину на руки і скажу: «Сьогодні ми йдемо гуляти, а ви можете прибрати та зварити обід, якщо хочете допомогти».
