З батьками я жила до 20 років. Тоді познайомилася з своїм майбутнім чоловіком і через рік вийшла заміж. Спочатку жили з батьками. Потім вирішили трохи пожити у власне задоволення – зняли окреме помешкання. Хоч у батьків немалий особняк. Два мої брати давно одружилися на стороні і мали власні хороші квартири.
Я працювала і заробляла як на жінку доволі непогано. Чоловік також не відставав у заробітках. Вирішили трохи заощаджувати на власну квартиру.
Життя, правда, внесло свої корективи. Я чекала на народження дитини. Пішла у декретну відпустку. Вирішили знову перебратися жити до батьків. Так буде простіше і їм, і нам – так вважали ми. Передовсім чоловік завжди допомагав їм по господарству. Звів новий гараж, опісля паркан вздовж будинку. Вкладали у будівництво власні гроші. Адже не для чужих людей старалися, а для батьків.
Друга причина переселитися в батьківський будинок – власне подвір’я, де для дитини буде рай. Гадала я. Адже на асфальті діти ростуть не зовсім здоровими.
На моє привелике здивування, батьки виступили категорично проти такої ідеї. Сказали, що вони поки що самі дають собі раду. А дитина їм лиш заважатиме, тому що мама вкрай не любить дитячих вересків.
Я, звісно, була шокована їхніми словами. Але проти чиєїсь волі йти – марна справа. Залишилися на орендованій квартирі поки що. Ще рік накопичували гроші. Чоловікові підвернувся непоганий підробіток.
Однак на квартиру не вистачало ще чималої суми. Вирішили взяти кредит. Але, у банку нам відмовили. Чоловік працював неофіційно. А я перебувала у декретній відпустці.
Була надія на батьків. Знала, що в них є хороші заощадження. Звернулася до них, пояснивши ситуацію. Проте, як не було мені прикро – вони відмовили. При чому в категоричній формі. Ми навіть готові були підписати документ про повернення суми протягом певного терміну. Але батьки не йшли на уступки.
Звісно, це було великим ударом для нас. Адже ми ніколи не жаліли для них грошей. Завжди йшли на зустріч, коли була потрібна допомога. А з нами повелися так, наче з чужими. І найбільш прикрим фактом було те, що буквально за місяць значно більшу суму вони позичили братові, якому забаглося розширити власне житло.
За певний час ми все таки придбали власну квартиру. Донечці вже на той час виповнилося 6 рочків. З вересня йде в школу. Батьки після розмови про позику грошей перестали з нами спілкуватися. Внучка їх також не цікавить.
Звісно, що мене це болить. Я готова помиритися хоч сьогодні. Але такого бажання нема з їхньої сторони. Тож я не поспішаю робити перший крок.
Не знаю, чи чиню правильно. Як би ви поступили на моєму місці?
