Після вечері Соломія сіла, підібравши ноги, і взяла книжку. Щойно поринула у пригоди героїні, як у кімнату увійшла мати з дзижчачим телефоном у руці. На екрані лемилася усмішка Марічки Ковальчук.
Соломія неохоче поклала книжку й підняла трубку, кинувши матері виразний погляд. Та, нарешті, зрозуміла, що заважає, і вийшла. Соломія не сумнівалася — мати тепер стоїть за дверима й підслуховує.
Хвилин п’ять вони з подругою базікали про ніщо. Потім Марічка сказала, що запрошує її на день народження — святкуватимуть у суботу на дачі.
— Та в тебе ж він місяць тому був? — здивувалася Соломія.
— Та хіба ж це важливо? Я готова святкувати кожен день. Це просто привід зустрітися.
— А навіщо привід? Можна просто побачитися.
— Ні, має бути інтрига, передчуття. Приїжджає один знайомий мого Грицька з Німеччини. Він не знає, коли в мене день народження. Якщо запросити його просто так — може відмовити. А свято — це вже серйозно. Оленка, ну, моя подруга, пам’ятаєш її? Так вона аж завищала, коли дізналася! Він чи то режисер, чи то ще хто — неважливо. З кіно світом пов’язаний. А Оленка мріє зніматися. Причепилася, як реп’ях, спокою не дає.
— Ну, тоді зрозуміло. А я тобі навіщо?
— Як то навіщо? Це ж день народження, — Марічка почала дратуватися.
— Для масівки? — здогадалася Соломія. — А чому на дачі? Сніг же ще не зійшов.
— Ну годі, — засміялася Марічка. — Аби не втік. То поїдеш? Розвіємось, шашлики зробимо. Й ялинка в нас стоїть — після Нового року так і не зібралися прибрати. Ну, будь ласка, заради мене! — і Соломія одразу уявила, як подруга надуває губи.
— Добре, — зітхнула вона.
Погодилася, бо до суботи ще чотири дні — за цей час усе може статися. Наприклад, вона захворіє, або Марічка, або ще щось — і поїздка скасується.
Вона поклала телефон, і в кімнату одразу ввійшла мати.
— Куди вона тебе кличе?
— Мамо, ти ж чула, — усміхнулася Соломія.
Мати анітрохи не зніяковіла.
— Ось і поїдь. А то вічно сидиш вдома. Скоро сорок, а ти не заміжня. Я онуків не діждусь.
— Мам, наречені — не проліски, на дачі не ростуть, — пожартувала Соломія. — Мені ще тридцять два, цілих вісім років до сорока. А діти мають народжуватися з любові, а не тому, що тобі онуки потрібні…
Мати стиснула губи, махнула рукою, вийшла, але за мить повернулася.
— Книжки, книжки… Чужим життям живеш, а своє мимо йде. Книжки заміж не виведуть. Час іде…
— Ти ж чула, я поїду. Привезу тобі онуків звідти, — знову пожартувала донька.
— Пробач, мамо, — Соломія зірвалася з дивана й обняла її.
У п’ятницю Марічка знову подзвонила, нагадала про поїздку, сказала, що треба гарно вдягнутися, аби перед іноземним гостем не спати обличчям у борошно, і що вони з чоловіком чекатимуть її о сьомій.
— Нащо так рано? — обурилася Соломія.
— Дорога довга, дачу протопити треба, приготувати… Аби до вечора встигнути.
О шостій ранку пролунав будильник. Соломія не могла зрозуміти, навіщо вона заводила його так рано у вихідний. Потім увійшла мати і сказала, що сніданок готовий.
Вона згадала про дачу, про день народження й зітхнула. Прощай, спокійна субота. Пленталася до ванної, а коли через годину вийшла, біля під’їзду вже стояв автівка Грицька. Сіла на заднє сидіння й понуро привіталася.
— Ну не хмурься. Можеш поспати в дорозі, — ласкаво дозволила подруга.
Марічка цілу дорогу цвірінькала. «Як Грицько з нею живе?» — подумала Соломія й незабаром справді дрімала.
У дачному селищі було тихо й біло. Лише на дорогах темніли сліди від коліс. Отже, у цій самотності вони не самі.
У хаті справді стояла ялинка. На мить Соломії здалося, що вони повернулися на два з половиною місяці назад, щоб зустріти Новий рік. Грицько одразу взявся за піч, запахло дровами, смолою й дитинством.
Не встигли добре розгорітися, як під’їхали ще дві машини. Соломія з Марічкою дивилися у вікно, як з однієї вийшли знайомі та Оленка, а з другої — високий незнайомець у окулярах.
— Це він, режисер? Щось не дуже схожий, — сумнівалася Соломія.
— А ти багато режисерів у житті бачила? — запитала Марічка.
Компанія йшла до хати. Оленка стрибала, як козеня, провалювалася в сніг і реготала. Своїм голосним сміхом вона сповістила про свій приїзд усіх, хто вирішив провести вихідні тут же.
— Годі витріщатися, — сказала Марічка і перша відійшла від вікна.
Пішла зустрічати гостей, а Соломія подалася на кухню, розкладаючи продукти.
— Твій знайомий справді режисер? — запитала вона в Грицька.
Той не встиг відповісти — у хаті залунали тупіт, вигуІ коли Павло знову запросив її на танець, Соломія зрозуміла, що доля вже вирішила все за них.
