Мене звати Світлана. Мені немає на що скаржитися. Я вийшла заміж за прекрасного чоловіка. Господь послав мені красиву та здорову донечку. Ми живемо тихо та мирно, прислухаємося один до одного та разом долаємо труднощі. На перший погляд, моє життя сповнене щастя, але є одна проблема, яка заважає мені повною мірою насолоджуватися життям. Уся справа в таємниці моїх батьків, яку я не можу відгадати.
Упродовж усього мого дитинства батьки не дозволяли мені відкривати одну старовинну шкатулку, що завжди манила мене своєю красою. Вони пояснювали це тим, що у ній зберігаються важливі документи, а я можу випадково пошкодити або зіпсувати їх через свою цікавість. Мені було заборонено чіпати її, що ще більше розпалювало мою цікавість.
Одного разу, коли батьків не було вдома, мені вдалося вибратися на стінку й дістати ту шкатулку. Як і передбачалося у ній не було нічого цікавого. Я вже хотіла її закрити й повернути на місце, коли натрапила на свої свідоцтво про народження. Здивувало те, що воно було не одне. Стала перечитувати й зрозуміла, що на другому папірцеві указане інше ім’я – Мілана. Вона народила в той же день й того ж року, що і я. Окрім цього у шкатулці я знайшла старе фото батьків з двома дівчатками на руках. Дивно, що ця фотографія була захована якомога далі від мене, що додало інтриги.
Образ тієї маленької дівчинки закарбувався в моїй пам’яті. Коли я стала дорослою, я почала шукати правду про неї. Я ставила батькам запитання про дівчинку на тій фотографії, але вони залишалися напрочуд мовчазними, ніколи не розголошуючи жодної інформації.
На жаль мої батьки стали жертвами страшної недуги й пішли із життя один за одним. Загадкову таємницю, яку вони зберігали від мене, пішла з ними в могилу. Тепер я опинилася в пастці нескінченних здогадок, переслідувана цією нерозв’язаною загадкою, яка вдирається в мої думки й порушує мій сон, відмовляючись дати мені змогу знайти завершення цієї історії…
