Обирай: або твій пес, або я! Я втомився нюхати цю псину! сказав чоловік. Вона обрала чоловіка, відвезла собаку у ліс… А ввечері він заявив, що йде до іншої.
Я тобі розповім про Галину. Вона свою половинку, Руслана, кохала понад усе. Разом вони жили пять років дітей ще не було, але був Бровко. Це старий вівчарик, якого Галина підібрала ще цуценям, до того, як доля звела її з Русланом.
Бровко був для неї як член сімї. Розумний, відданий, все розумів з півслова. Але роки минали й пес постарів: почали боліти лапи, шерсть лізла клаптями, і запах теж лишав бажати кращого.
Руслан терпів довго. Та коли Бровко одного разу не дочекався прогулянки й намочив на новий ламінат у коридорі, терпіння урвалося.
Все, досить цього вигукнув Руслан, тикнувши носом Бровка в калюжу. Я що, лишився жити в собачій будці? Запах жахливий, шерсть повсюди, а тепер і це! Галино, обирай: або я, або цей пенсіонер!
Руслане, ну він старенький Куди я його подіну тихо плакала Галя, обіймаючи винного пса.
Хоч в притулок, хоч на дачу вивези, хоч приспи, мені байдуже! обрубав чоловік. Якщо до вечора його тут не буде йду я. Я хочу жити як людина, а не прибирати за твоїм “сином”.
Галина була завжди мяка. Сама від самотності панічно боялася, а ще й Руслан родину тримав на собі, з ним плани, відпустка, кредит за квартиру
Вона зробила вибір.
Взяла свого Бровка, посадила в машину. Він із зусиллям, але заліз, стогнучи від болю, та все одно лизнув їй руку думав, що їдуть гуляти.
Галина всю дорогу плакала Вивезла його аж під Київ, в ліс, кілометрів за двадцять. Привязала на повідку до дерева, щоб не побіг за машиною…
Пробач, Бровко Прости мені, шепотіла, не сміючи глянути в ті вірні, сумні очі.
Бровко не виривався. Він усе зрозумів.
Галя залишила миску з кормом, сіла в машину і різко рушила. У дзеркалі заднього виду бачила, як пес смикається, намагається бігти, натягує повідок і голосно гавкає. Хрипко й розпачливо.
І цей гавкіт їй ще довго лунав у вухах…
Додому повернулася розтроєна. Очі червоні, зімята. Руслан уже збирав речі.
Ти що? не зрозуміла вона. Я все зробила. Його більше немає. Я відвезла…
Руслан глянув холодно.
Молодець, оперативно. Але я все одно йду.
Куди ти?! Чому?!
До Оксани бухгалтерка з офісу. Ми вже пів року разом. Вона при надії.
В Галі під ногами похитнулася земля.
Але ж ти поставив мені ультиматум. Пес чи ти Навіщо?
Та я перевіряв цинічно відповів Руслан. Чи є в тебе характер. Думав, може, хоч раз проявиш себе. А ти зрадила друга через чоловічі штани. Знаєш, аж страшно з такою. Якщо пса, який тобі десять років вірно служив, кинула, то мене, якщо захворію, викинеш як непотріб.
Застібнув валізу.
Прощавай, Галино. І ще. Єдина чоловіча душа у цьому домі це був Бровко. А ти просто зрадниця.
За ним зачинились двері. Галя завила вголос до нестями
Вона раптом усвідомила, що скоїла. За людину, яку вона любила, своєму відданому другові вона зламала життя і власну душу.
Схопила ключі й помчала назад у ліс. Ніч, злива. Підбігла до того дерева а повідок уже перегризений, миска перекинута. Бровка немає.
Бровко! Бро-овко! Хлопчику мій! вигукувала у темряві, збиваючи лице гілками.
Три дні шукала його. Розвішувала оголошення, писала волонтерам, не їла й не спала.
На четвертий день пролунав дзвінок:
Ви шукали вівчарку? На трасі під Києвом збив фуру.
Галина приїхала на місце. Це був він.
Бровко, певно, перегриз повідок, на своїх стареньких лапках побіг додому до своєї господині, яку кохав. Через біль і страх, прямо додому. Не дійшов фуру під Києвом не розминув.
Галя поховала свого Бровка. Минуло два роки…
Зараз вона живе сама. Одружуватися більше не хоче й не може не довіряє нікому, навіть собі. Руслан щасливо ростить дитину з новою дружиною, а про Галю навіть не згадує. Для нього це була “перевірка” хороший привід піти красиво й перекласти провину на неї.
Галя ж працює волонтеркою в притулку старих песиків. Миє клітки, прибирає за ними, лікує. На душі все одно не легшає. Кожної ночі їй сниться одне й те саме: стоїть вона під тим самим деревом, а Бровко дивиться на неї. Не сердиться. Просто сумує. І в тому погляді її вирок.
Запамятай: зрада не прощається. Ніколи не зраджуй вірних друзів заради “ультиматумів”. Любляча людина ніколи не поставить тебе перед вибором. А якщо ставить вже зрадила.
