Ой, слухайте, люди добрі, бо розповім вам історію, від якої навіть вітер у полі замовкне. Як кажуть у нас: «Не купуй свинку в торбині бо гризтиме».
Жила в селі Ганна Петрівна жінка роботяща, як бджола. І город полола, і хату прибирала так, що аж вікна сяяли, і пироги пекла пальчики оближеш. Син її, Тарас, хлопець добрий, руки золоті, та ось серце мяке як пух. Кожному допоможе, кожного пожаліє, а вже дівчатам то й зовсім не спротивний.
Одного разу приводить він до хати дівчину Марічку. Красуня, як з казки: очі як зірки, губи як вишні, вії немов шовкові нитки. Але ж, як водиться, «не все золото, що блищить».
Ганна Петрівна з першого погляду відчула щось не так. Жіноче серце воно, як віщун: відразу чує, де брехня. І шепче синові:
Синку, мені вона не до вподоби. Мабуть, тільки гроші й розваги їй у голові.
І не помилилась. Бо перше, що зробила Марічка у хаті кинула ложку в мийку й сіла. Ганна, звикла до ладу, промовила лагідно:
Прибери за собою.
А та лише плечем знизала:
Не хочу рук псувати.
Ну, думає мати, може, жартує. Ан ні взяла ту ложку, мила-мила, а вона, як була в борщі, так і лишилась.
Тарасе, ти ж не з нею одружуватися збираєшся? питає вона з тривогою.
А син тільки посміхнувся:
Так, мамо. Я її кохаю!
Ось вам і казка: «Кохання сліпе полюбиш і козу». Минуло кілька місяців і весілля гуляли. Ганна, хоч і важко було, віддала їм хату нехай живуть самостійно.
Але одного дня вирішила зайти до них. Ой, лишенько Пилюка на шафі як сніг, посуд у раковині купою, на підлозі речі немов після вітру. А Марічка сидить, нігті полирує й бурчить:
Я собою займаюся.
А в Тараса вже третій кредит на шиї. Дружина хоче нову машину щоб усі заздрили.
А хто ж платитиме? питає Ганна.
Це не ваша справа, відрізала та. Чоловік має мене утримувати, а я маю бути гарною.
Тоді свекруха й дала собі зарок: «Більше ні копійки».
Не минуло й року, як Тарас прийшов до матері:
Мамо, візьми кредит на себе.
А вона спокійно відповіла:
Ні, сину. Хто накрутив той і розкручуй.
Повернувся він додому, сказав дружині, що машини не буде. І тоді почалося Крики, плач, дверима тріск немов грім серед ясного неба. Марічка вила, що без авто вона ніщо, доки Тарас не вигнав її з хати. Незабаром і розлучились.
Ось і казочці кінець. Запамятайте, діти: «Не та хата красна стінами, а тими, хто в ній». Бо яка з дружини господиня, якщо в неї лише вії довгі, а ру
