**Прозріння**
— Олегу. — Мар’яна увійшла до кімнати, сховавши руки за спину. Вона загадково посміхалась, а в очах грало щастя.
Олег теж усміхнувся, очікуючи приємної новини або подарунка.
— Що там у тебе? — Він навіть сів навпроти, з дивану подався до неї. — Не зводь, показуй.
— Ось. — Мар’яна простягнула руку, на долоні лежав маленький предмет. Олег ще не розгледів, що це, але усмішка вже згасала на його обличчі.
— Що це? — спитав він і відсунувся назад, немов відштовхуючись від несподіваного «сюрпризу».
— Подивись! — Мар’яна зробила крок до нього, досі тримаючи тест на вагітність. — Я вагітна! — випустила вона, не витримавши. Голос дрижав від радості.
«Вагітна», — механічно повторив Олег. Усмішка зникла. Він дивився на Мар’яну зі страхом, наче перед ним стояв незнайомець.
Мар’янина посмішка так само повільно згасла, як сценичне світло перед виставою. Вона стиснула тест і опустила руку.
— Ти не радий? — Тепер голос дрижав від сліз.
— Мар’яно, ми ж домовились чекати з дітьми, — різко сказав Олег, опам’ятавшись. — Ти перестала пити таблетки?
— Забула раз, а потім… — Вона сіла поруч, але Олег одразу відсунувся, немоб уникнув зараження.
— Про що ти думала? Чому мені не сказала? Тобі справді хочеться возитися з пелюшками й не спати ночами? Адже ти сама ще дитина. — Олег схопився і заходив по кімнаті.
— Давай обговоримо, не будемо квапитись…
— Я не зроблю аборт. Він уже є. Це буде хлопчик, схожий на тебе.
Слова приголомшили Олега. Він сів біля неї, обійняв за плечі.
«Криком нічого не вирішиш. Треба м’яко, обережно…»
Мар’яна зірвала його руку й підвелася.
— Я. Не. Зроблю. Аборт. — Кожне слово впало, як камінь.
— Я не мав на увазі… Просто злякався. Пробач. — Він притягнув її до себе, посадив на коліна.
— Дурненька. Я ж люблю тебе…
— Правда, радий?
— Ну звісно, — відповів він, думаючи про дев’ять місяців попереду, у яких усе може статися…
Згодом все начебто повернулося до звичайного. Мар’яна не змінилась, і Олег почав сумніватись у тестах. Але через місяць їй стало погано: бліда, виснажена, відмовлялась від їжі.
Раніше вони щовечора виходили кудись — у кіно, на зустрічі з друзями, у кафе. А тепер Мар’яна не могла навіть підвестись з ліжка.
— У Макса субота день народження, — сказав Олег.
— Іди сам. Я не витримаю.
Він був радий, що вона відмовилась.
На святі він пив, сміявся, повернувся пізно. Мар’яна лежала, відвернувшись до стіни.
Згоді її живіт зріс. Вона нудилась, плакала, відмовляла йому в близькості. Незадоволення Олега росло разом із цим животом.
— Коли ви вже одружитесь? — спитала мати, коли він завітав.
— Мамо, який шлюб із животом?
— Просто розпишіться. Я попереджала тебе…
— Не починай!
По дорозі додому він зайшов у бар. Напевно, лише заснув, коли Мар’яна розбудила його.
— Тягне живіт…
Вони поїхали до пологового. Олег намагався підтримати її, але акушерка просто відправила його додВін вийшов у холодну ніч, і тільки тепер усвідомив, що вже ніколи не зможе повернутися до того життя, яке покинув.
