Одне непокоїло. Назар все більше ставав схожий на свого батька, і це не подобалося бабусі. Але ж дитина не винна, скільки разів повторяла Віта мамі. Валентина Петрівна розуміла, але все більше не любила хлопчика

Маленький хлопчик сидів біля вікна, дивився як по склу течуть краплі води. Незабаром йому виповниться шість років. Назар так довго чекав свята, що на запитання мами, який подарунок бажає, не знав що відповісти. Він бажає велику машину, велосипед як у сусідського Колі, ще ігрову приставку. Але на все те мама тільки похитала головою.

Максим і Віта одружилися, коли закінчили вчитися в інституті. Молоді, закохані, здавалося їм все по плечу. Але з роботою не щастило. Віта влаштувалася в кафе на невелику заробітну плату, Максим не міг знайти собі роботу. Вірніше робота була, але то не про його честь. Він хотів сидіти в офісі, добре вдягатися, одержувати гарну зарплату. Такої роботи знайти не міг, а на іншу, наприклад вантажником, нижче його гідності. Віта спочатку терпіла, вірила що все наладиться, і чоловік нарешті буде забезпечувати сім’ю. Незабаром дружина сповістила, що вона при надії. Вагітність не принесла радості, але Віта категорично відмовилася від аборту. Якщо Максим проти, вона одна виховає майбутнє маля. Забрала речі з найманої квартири, і переїхала жити до мами.

Через деякий час народився хлопчик, назвала Назар. Максим з’явився один раз, подивитися на сина. На мене схожий, сказав із гордістю. На тому і все. Допомоги від нього майже ніякої. Іноді занесе машинку для сина, а щоб одяг, чи гроші давав, того не було, Віта не подала на аліменти. Чому? Та тому, що не хоче від такого батька нічого. Сама виховає. Тим паче, що мама дала згоду сидіти з онуком, а вона піде працювати.

Одне непокоїло. Назар все більше ставав схожий на свого батька, і це не подобалося бабусі. Але ж дитина не винна, скільки разів повторяла Віта мамі. Валентина Петрівна розуміла, але все більше не любила хлопчика. Таке ставлення мами до свого внука ображало Віту. Хлопчику виповнився один рік, коли одного разу дівчина прийшла додому раніше ніж звичайно. Побачила таку картину, Назар плаче, тому що вдарився об кут стола, а бабуся сиділа і зло усміхалася, бажаючи хлопчику всього найгіршого. Таке терпіти Віта не стала. Того ж дня зателефонувала подрузі, і переїхала тимчасово до неї, поки винайме квартиру. Перший час було дуже важко, спасибі подрузі не залишила в біді. Допомагала сидіти з Назаром, коли Віта працювала. Через пів року віддала хлопчика в дитячий садок, переїхали жити на найману квартиру. Стало трошки легше.

Мама приходила не один раз, просила вибачення, говорила, що більше такого не повториться. Віта не вірила їй і не хотіла спілкування, хоч і рідна мама. Дуже велика образа за сина не проходила. Чоловік колишній більше не з’являвся і не цікавився, як росте син.

Наразі Віта працює на хорошій роботі, гарна зарплата дозволила взяти квартиру в кредит. Подруга в неї найкраща, вони завжди разом. На цей момент Віта більше допомагає подрузі в її проблемах. Все добре, от тільки Назару на день народження не зможе подарувати дорогого подарунка, кредит треба виплачувати. Але хлопчик в неї розумний, він не образиться, коли дорогі подарунки будемо купувати трохи пізніше.

Оцініть статтю
Дюшес
Одне непокоїло. Назар все більше ставав схожий на свого батька, і це не подобалося бабусі. Але ж дитина не винна, скільки разів повторяла Віта мамі. Валентина Петрівна розуміла, але все більше не любила хлопчика