Якщо дивитись на нашу сім’ю збоку, то можна подумати, що в нас все добре. Любляча мама та двоє чемних дітей, красуня старша донька, яка завжди допомагає своїй мамі-одиначці й, буквально, виховує свого молодшого на тринадцять років брата.
Звучить добре, враховуючи, що живемо ми без батька. Але якраз таки після його відходу в інший світ, що сталось три роки тому, наше життя геть змінилось.
Стало важче жити, адже тепер сімейний бюджет врізався в половину. Потреб багато, а грошей ні, тому мені довелось взяти на себе майже всі домашні клопоти та виховання братика на себе, щоб мама могла більше працювати. На той час, коли це все почалось, мені було чотирнадцять років.
Мало того, що я вела домашні справи, виховувала братика та добре вчилась в школі, я вмудрялась ще й підзаробляти в інтернеті на англомовних біржах коли мені виповнилось п’ятнадцять. Таким чином я назбирала собі гроші на навчання.
Я вже чекала того дня, коли вступлю до університету та зможу спокійно залишити братика на маму, адже ми вже стали краще жити. Але мої сподівання були дуже даремними.
Мама почала затримуватись часто на роботі. Я думала, що це через те, що з’явилось більше справ та сподівалась, що тепер в нашому житті буде більше грошей. Але ні. Мама взялась за a3a рm ні ігри. Авm0 ма mи, kapти, ka 3 ино. Все це затягнуло її.
І одного дня, вона прийшла додому з якоюсь жіночкою років сорока п’яти. Жінка виглядала дуже солідною та красивою. Її зовнішність, одяг, манери свідчили, що вона добре забезпечення. Більше ніж, я би сказала.
Мама мовчала та відводила погляд від нас. Вона старалась не дивитись на мене з братом. А я не розуміла, що відбувається та все розпитувала, хто це така.
– Ох, сонечко, мама тобі не розповіла ще? Іра, ну не можна ж так з дітьми. Вже якщо таких справ наробила, то хоча б розповісти мала б. – Важко зітхнувши сказала жінка, приклавши руку до голови, наче та її болить.
– Мамо, що сталось? Що ти наробила? Про що ця жінка говорить?
Але мама мовчала. Вона не відповідала та просто дивилась кудись в далечінь.
– Моя юна квіточко, бідне дитя. Твоя мати nр0г рала тебе в kap mи моєму брату. Спершу грали на гроші, але коли вона зрозуміла, що програє велику суму, то поклала, як ставку, тебе та твого молодшого брата. Пощастило, що брат мій, хоч і людина a3ap mна, але доброчесна. І, по правді, не збирався приймати таку ставку, але подумав, що якщо вона зараз поклала своїх дітей, то хто сказав, що не зробить це пізніше?
– Що?… – поблідла я.
Ноги стали ватними, а перед очима все поплило.
– Я розумію, це великий шок. Але зрозумій мого брата правильно. Він подумав, що краще вона np0г рає в карти вас двох йому, аніж якомусь старому 3б0 че нцю, чи щось таке. Чи потрібна вам мама, якій a3apt, виn ивka і гроші важливіші за власних дітей?
– … – Я не знала, що й казати, якщо чесно. Думки перетворилися в кашу з слів, речень, страху, образи та жаху. Як вона могла так з нами вчинити?! Як їй взагалі прийшло таке в голову?! Я 3нeнaвидiлa її в ту ж мить, коли все до кінця усвідомила.
Я віднесла трирічного братика в кімнату, щоб той далі дивився мультики, повернулась і вирішила проявити холоднокровність. Я не бажала вже ні плакати, ні кричати, ні виясняти відносини з мамою.
– Я зрозуміла, що відбулось. Тоді що ви пропонуєте робити?
– Оу, неймовірна зібраність, як для такої юної дівчини. Ну дивись, так як твоя мати програла не тільки тебе з братом, а й велику суму грошей, то на тебе можуть пасти її борги.
– Ви пропонуєте відпрацювати ці борги? Яка сума? Я можу покрити хоча б частину тим, що назбирала собі на навчання?
– Не поспішай. Гроші мене не хвилюють. Мене хвилює ваша подальша доля. Я, як добропорядна громадянка, не можу закрити на таке грубе невиконання належним чином батьківських обов’язків твоєю мамою. Тому пропоную, щоб твою маму позбавили батьківських прав на тебе і твого братика.
– Ви хочете, щоб ми поїхали в дитячий будинок, відмовившись від рідного дому?
В цей момент мати ніби ожила. В її очах з’явилась злість та вона стала кричати на мене:
– Тобі від матері пропонують відмовитись, а тебе квартира хвилює?! Я тебе не такою меркантильною виховувала! Та де твоя совість взагалі?!
– Іра. Не тобі про совість розказувати. Дітей в карти програла і ще щось тут кричить. – Суворо звернулась до моєї матері жінка.
– То ви маєте якесь подовження своєї думки? – перервала їх я.
– Так. Дякую, що нагадала про що ми. Так ось. Так як я більш ніж впевнена, що твоя мати ще раз таке утне, я хочу повідомити про це відповідні органи та хочу оформити над вами опіку. Якщо забажаєте двоє, то можу і удочерити тебе та усиновити твого братика. В нас дуже добре забезпечена сім’я, ти зможеш спокійно навчатись та працювати, коли підростеш.
– Я вже два роки працюю, тож за навчання зможу й сама заплатити.
– Ого! Молодчинка! Тоді нам тим більше треба співпрацювати! Я допоможу тобі у всьому, надам підтримку. Не хочу бачити, як життя двох чудових дітей йде коту під хвіст.
Що ж. Я сказала, що подумаю. Стелла Миколаївна, так звуть цю жінку, пообіцяла, що зробить все так, щоб в нас з братом не виникло проблем. Я подумала над цим рішенням декілька днів, зважила всі за і проти. А тоді погодилась на її пропозицію.
Поки готувались документи на нашу опіку, ми з братиком пожили в реабілітаційному центрі, адже поселення в дитячий будинок не було необхідним.
Мама часто до нас приходила. Вона то кричала на мене, то слізно вибачалася. Але я не могла пробачити їй таку зраду. Вона мала бути для нас підтримкою, опорою, людиною, якій можна довіряти. Але після такої витівки довіряти я не могла.
Коли над нами встановила опіку Стелла Миколаївна, то ми стали жити в її великому будинку. Там в неї жили також її чоловік, діти приїздили час від часу. Ставились добре. Не скажу, що з величезною любов’ю та прихильністю. Але добре. Як далекі родичі, чи що.
Але Стелла Миколаївна виконала свою обіцянку. Вона підтримувала нас та давала все необхідне. Зараз я вже майже досягла вісімнадцяти років і навчаюсь в університеті. З тих пір пройшло майже два роки. Я працюю та навчаюсь. Всі зароблені гроші відкладаю, щоб придбати власне житло та забрати брата жити окремо. Можу таке собі дозволити, адже всім іншим мене забезпечують. А я без роботи вдома в Стелли Миколаївни не сиджу та регулярно печу їй її смаколики та доглядаю сад.
Я безмежно вдячна їй за порятунок. А що з моєю матір’ю? Не знаю. Лише один раз випадково почула розмову своїх опікунів, що вона залізла в ще більші борги та стала вживати алкоголь. Я не сумую. Я завжди пам’ятатиму цю зраду.
