Сім’я Миколи Федоровича і Тетяни Іванівни була знайома всім в багатоповерхівці. Вони колишні професійні спортсмени. Та хоч на пенсію вийшли, а спорт не полишили. Щоранку ця парочка вже о сьомій ранку на спортивному майданчику. Єдине, що не завжди подобалося сусідам, так це те, що вони надто голосно вмикали свою музичну колонку. Ще в будній день то не страшно, а от на вихідні хочеться людям відпочити, а навкруг будинку спортсмени пробіжку роблять. Інколи вже й просили їх не так гучно вмикати ту музику. Та вони запевняли, що музика і спорт ще нікому не завадили.
Та одного дня на подвір’ї стало незвично тихо. Дехто навіть не прокинувся вчасно на роботу, бо ж по звичці чекав на ранкову музику під вікном. Під вечір самі активні вирішили навідатися до не молодого подружжя. Двері відчинив Микола Федорович й нагримав, що вони так довго у двері гупають, дитина ж спить.
Виявилося, що минулого ранку вони як завжди почали день з пробіжки, а далі пішли на спортивний майданчик. Займаючись зарядкою звернули увагу, що на одній з лавочок сидить молода дівчина з візочком, здавалося, що вона плаче. Вирішили підійти, дійсно обличчя аж запухле від сліз. Почали розпитувати, чим можуть допомогти.
Дівчину звали Олею, їй лише сімнадцять, вона сидить тут ще з вечора. Місяць тому стала мамою, чудового хлопчика Юрка, батько хлопчика втік. А її батьки вчора вигнали з дому, сказали, що не годуватимуть її з дитям, нехай сама думає як тепер жити. От вона й сидить на лавці, бо навіть не знає куди піти, чим годуватиме дитину і як житиме. Подружжя запросило її до себе, щоб хоча б нагодувати. Оля відказувалася, бо ж навіщо вона чужим людям, навіть свої від неї відвернулися. Та вони її вмовили, перш за все, щоб переодягти та погодувати дитинку. І Оля погодилася, поки вона з бабусею Танею Іванівною йшла до квартири, Микола Федорович вже побіг в сусідній супермаркет, за сумішшю та підгузками.
Ось уже рік як Оля і Юрко живуть у наших спортсменів. Річ у тому, що у них немає своїх дітей, а тут одразу з’явилися донька й онук. Оля оновилася в навчанні, в училищі, а Юрко в цей час з Тетяною Іванівною та Миколою Федоровичем.
– Нічого, ще трішки зачекайте і ми вже втрьох будемо вас будити на ранкову зарядку. – весело обіцяє нам Микола Федорович. При цьому ласкаво гладячи по голівці маленького Юрчика.
